Упрощенная HTML-версия
84
дрібних і крупних досягнень, але про все не напишеш
.
В усякому разі
холодне відношення до алелопатії змінилось, якщо не симпатією, то в
усякому разі деякою повагою».
Наприкінці 1964 р. подружжя повернулося до України, а Л.Д. Юрчак
‒
на своє попереднє місце роботи в Інститут ботаніки АН УРСР, але вже на
посаду інженера-мікробіолога в групі алелопатії, якою продовжував успішно
керувати А.М. Гродзинський.
У травні 1965 р. у зв'язку з призначенням його директором
Центрального республіканського ботанічного саду (ЦРБС) АН УРСР, групу
алелопатії було переведено до цієї установи у відділ екології та фізіології
рослин (від 1983 р. – відділ алелопатії). Головним завданням цього відділу
було вивчення взаємодії рослинних організмів, зокрема конкуренції їх за
фактори життя і хімічної взаємодії, або алелопатії [5, с. 6]. Незабаром
А.М. Гродзинський спрямовує наукові інтереси Л.Д. Юрчак на дослідження
ролі мікроорганізмів у міжвидових взаємовідносинах фітоценозів. Об'єктом
перших досліджень у цьому напрямку став сидеральний люпин, при цьому
особливу увагу приділялося супутній мікрофлорі ґрунту.
Від вересня 1965 р. Л.Д. Юрчак як здобувач наукового ступеня
кандидата біологічних наук почала відвідувати заняття з філософії та
французької мови для складання кандидатського мінімуму. Всі іспити вона
склала на «відмінно». У цьому ж році було затверджено тему її кандидатської
дисертації: «Физиологически активные вещества сидерального люпина и
сопутствующей микрофлоры» [35]. Під час роботи над дисертацією
Л.Д. Юрчак була виконавцем планових тем у відділі фізіології рослин із
вивчення внутрішньовидових взаємодій у фітоценозів та вивчення хімічної і
екологічної взаємодії рослин у різних типах фітоценозів. У процесі роботи
науковець оволоділа різними методиками з мікробіології, фізіології та
біохімії; працювала над підвищенням своєї кваліфікації.
Упродовж 1967‒1971 рр. вона провела експериментальні дослідження в
польових та лабораторних умовах, що стосувалися використання