Упрощенная HTML-версия
308
Полтавська станції), Селекційно-насіннєвий центр Правобережного Лісостепу
(Верхнянська, Миронівська, Білоцерківська, Немерчанська селекційні станції)
.
З другої половини 1931 р. керівництво Українського генетико-селекційного
інституту було змінено. Фундатора установи, засновника Одеської селекційної
станції, академіка АН УРСР А.О. Сапєгіна звинувачено у «шкідливих збоченнях в
методології науково-дослідної роботи» та «відриві від практики». У висновках
виїзної
бригади з обстеження роботи Інституту зазначалося: «Відокремлення
академіком Сапєгіним селекційної роботи в школу чистої «селекції» призводить
до розриву генотипу та зовнішніх ознак рослини, до абсолютизації гена та
ігнорування аборигенними сортами. Намагання академіка Сапєгіна надалі
зайнятись вивченням розташування генів у хромосомах культурних рослин та
складанням карти розміщення цих генів, є намір ухилитись від безпосередніх
завдань, так як така робота вимагає кілька п’ятирічок та відволікає увагу наукової
роботи від актуальних проблем»
. Проте цей документ також засвідчує, що
упродовж чотирьох років діяльності Українським генетико-селекційним
інститутом виведено сорти пшениць – 0714 озима, 0046, 0028 ярі, кенаф
швидкостиглий 5136, томат транспортабельний 46, соняшник стійкий до вовчка та
ін. Як стверджує дослідник наукової спадщини академіка А.О. Сапєгіна
М.В. Апостол ученого заарештували після вимерзання у 1928/29 рр. на великих
площах виведених ним сортів – Кооператорки і Земки. Невдовзі його звільнили і
він виїхав до Ленінграда
.
Своїм становленням, як зауважує С.П. Лифенко, УСГІ значною мірою
завдячує активній діяльності визначного селекціонера А.О. Сапєгіна. Учений
започаткував використання внутрішніх і міжвидових схрещувань, що заклало
основи використання методу гібридизації у селекції на півдні країни. А.О. Сапєгін
у співпраці з генетиками Л.І. Делоне, М.Ф. Терновським і Л.А. Сапєгіним
започаткували дослідження з радіаційної селекції, експериментального отримання
мутацій з подальшим їх застосуванням у селекції пшениці.
У 1930 р. до розвитку сільськогосподарської науки долучають Т.Д. Лисенка