Упрощенная HTML-версия
69
і світла жовто-червона флюоресцентна рідина, яка утворилась в результаті
цього, після перенасичення хлористим амонієм при змішуванні аміачного
розчину срібла і суміші окису магнію, дала осад. Осад, що утворився, був
добре промитий аміачною водою, розкладений сірчаним калієм, потім
профільтрований сірчаним сріблом, і фільтрат підкислений соляною
кислотою, внаслідок чого після згущення (концентрації) у водяній бані
виділено сечову кислоту. Отриману таким чином сировину (вихідний
продукт) знову поміщено в розчин лужного калію і описані дії виконані
повторно» [185].
Методика синтезу була опублікована в 1882 р. у збірнику «Sitzung
berichte, der Künstlichen Akademie der Wissenschaften» і викликала широкий
резонанс серед учених [73, 151]. І хоча повідомлення про вдалий синтез
сечової кислоти мало лише 40 неповних рядків, та І. Я. Горбачевський
охарактеризував цю сполуку за такими ознаками:
1.
За зовнішнім виглядом: «Він складався в залежності від чистоти
продукту або з ромбовидних плиточок (табличок) або з дуже характерних для
нечистої сечової кислоти кристалів і з’єднань у формі точильного
каменю» [185].
2.
За розчинністю: « Чистий продукт був дуже важко розчинний у воді
і кислоті, так само у спирті та ефірі, проте легко розчинний в розчині їдкого
натрію і їдкого калію» [185].
3.
За позитивним результатом на якісні реакції, характерні для сечової
кислоти: «При нагріванні (кип’ятінні) він редукував (відновлював) розчин
Феллінга (розчин Фелінга містить продукти взаємодії сегнетової солі (натрій-
калій тартрату) KNaС
4
H
4
O
6
з купрум гідроксидом Cu(OH)
2
. Для цього перед
реакцією зливають два розчини: розчин купрум (ІІ) сульфату пентагідрату
CuSO
4
∙5Н
2
О та лужний розчин натрій-калій тартрату KNaС
4
H
4
O
6
), а на холоді
азотнокисле срібло. Він розчинявся в концентрованій азотній кислоті в теплі з
утворенням коричневої пари, а розчин залишав після себе залишок червоного