Упрощенная HTML-версия
168
На його думку, саме тут потрібно було шукати розгадку природи
електричного струму. Дуже швидко І. Пулюй досягнув значних успіхів у
з'ясуванні механізму виникнення, природи та властивостей катодних
променів. Висловлені ним припущення та ідеї випереджали наукову думку на
десятиліття, а поставлені досліди й сконструйовані для цього апарати
прислужилися до відкриття й дослідження Х-променів[224].
У 1882 р. він став технічним директором електротехнічного бюро у
Відні, розробляв освітлювальні лампи розжарювання, що за багатьма
параметрами переважали лампи Едісона й Свана.
У 1884 р., привернувши до себе увагу винаходами та новою апаратурою,
І. Павлович отримав посаду професора експериментальної та технічної фізики
у Німецькій вищій школі Праги (нині Чеський технічний університет), де на
пропозицію Міністерства освіти Австро-Угорщини очолив кафедру фізики,
1903 р. перетворену на першу в Європі кафедру фізики й електротехніки.
У 1888 р. проф. І. Пулюя обрали ректором Німецької політехніки, а у
1890 р. – деканом машинобудівного факультету. За його активної участі було
підготовлено плани та проекти будівництва модерного електротехнічного
інституту, а у 1902 р. створено окрему кафедру електротехніки. З 1902 р. –
І. Пулюй – перший декан першого в Європі електротехнічного факультету з
найвищим рівнем викладання і наукових досліджень у цій галузі, у якій
працювали як чеські, так і відомі німецькі професори-фізики. Водночас
І. Пулюй – державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Він активно
долучався до запуску декількох електростанцій на постійному струмі в
Австро-Угорщині та першої у Європі електростанції на змінному струмі у
Празі [220].
У 1906 р. із нагоди 100-ліття Німецької політехніки за визначну
науково-педагогічну діяльність проф. І. Пулюй був відзначений орденом
Залізної Корони, а у 1910 р. удостоєний високого титулу «Радник двору».
Незважаючи на гострі, критичні виступи вченого щодо внутрішньої політики