Упрощенная HTML-версия
166
громадян. З огляду на це, П. А. Кочубей продовжив родинні започаткування,
реставрувавши дерев’яну Спасо-Преображенську церкву в с. Згурівці,
збудовану 1794 р. нащадками гетьмана К. Г. Розумовського [181, с. 179]. Тож
храм, оновлений 1854 р., забезпечив матеріальну базу для
відкриття
1863 р. однокласного
церковноприходського
училища
як
першого
загальноосвітнього закладу Згурівського краю [180, арк. 8].
За статистичними даними 1859 р. у
с. Згурівці
, розташованій поблизу
Козелецького транспортного шляху, було 525 дворів, в яких проживало
3230 мешканців. Окрім православної церкви діяли чотири заводи
А. В. Кочубея [96, с. 185]. Незначна кількість молоді працювала в артілях,
створених П. А. Кочубеєм для насадження деревних і кущових рослин на
великих степових ділянках маєтку. Частина жителів влаштовувалась на
роботу до місцевих підприємств. Переважна більшість селян займалась
землеробством з використанням традиційних трипільних сівозмін.
Впродовж 1861–1866 рр. в Згурівці знаходилось Волосне правління
тимчасовозобов’язаних селян, якому підпорядковувались 4 сільські громади
(2062 ревізьких душ). Після реорганізації волостей 1867 р. село стало
адміністративно-територіальним центром 3-го стану в Прилуцькому повіті
Полтавської губернії [181, с. 179].
З часу заснування П. А. Кочубеєм Згурівської навчально-дослідної
ферми (1872 р.) сільські діти опановували спеціалізовану аграрну освіту за
рахунок власника та залишались у маєтку для кваліфікованої роботи в
економіях або на дослідних полях чи ділянках. Вони забезпечували і своє, й
інші господарства садівним матеріалом з розсадників рослин хвойних і
листяних видів і кущів, а також посадковим селекційним насінням
сільськогосподарських культур [15, с. 7].
Станом на 1885 р. житловий фонд Згурівки збільшився і налічував
666 дворів з населенням 3421 чол. В соціальній сфері функціонували:
православна церква з каплицею, земське початкове однокласне училище,
аграрна ферма-школа П. А. Кочубея, 2 будинки для приїжджих людей.