Упрощенная HTML-версия
167
Створена виробнича структура (2 кузні, 82 вітряних млини, 9 олійних
заводів, ґуральня, броварня) з розвиненою торгівлею (2 шинки, 7 крамниць,
базар щочетверга, 3 щорічні ярмарки) [182, с. 82]. Як видно зі статистики,
здійснювалася трансформація місцевого агрономічного сектора в товарний
ринок за допомогою взаємодії між виробництвом, розподілом, обігом та
споживанням продукції. Чисельність населення зростала разом з відносним
обмеженням земельних ресурсів за рахунок сталої площі власницьких
володінь. Відповідно – збільшувалося навантаження на 1 дес. орної землі. У
такій ситуації П. А. Кочубей, як далекоглядний підприємець, пропагував
прогресивну систему інтенсифікації землеробства, експериментально
підтверджену власним господарством, залучав населення до новітніх
напрацювань і їх використання для підвищення продуктивності полів.
Особлива увага акцентувалася на раціональному лісорозведенні та створенні
агроландшафтів.
Втім, П. А. Кочубей займався вдосконаленням не тільки згурівського
господарства. З кінця 1860-х рр. він опікувався маєтками свого молодшого
брата М. А. Кочубея (1827–1865), що знаходились у с. Кунашівці
(Кинашівці) Борзненського повіту та с. Вороньках Козелецького повіту
Чернігівської губернії. Родовим селом Кунашівкою з 1826 р. володів
бездітний О. В. Кочубей – старший брат А. В. Кочубея [154, с. 542]. Він
планував передати свій спадок найменшому племіннику – М. А. Кочубею,
але той помер молодим (38 років) раніше від дядька. Тож після смерті
О. В. Кочубея в 1866 р.
с. Кунашівка
переходить під опіку старшого
племінника – П. А. Кочубея тому, що в той час єдиний син М. А. Кочубея був
малолітнім (1863 р. н.), дружина О. С. Волконська-Кочубей тривалий час
перебувала за кордоном, а потім (1868 р.) знову вийшла заміж. У 1859 р.
с. Кунашівка, розміщене обабіч дороги із Борзненського повіту в
Сосницький, мало в 181 дворі 1004 мешканці, православну церкву та
ґуральню [95, с. 22].