Упрощенная HTML-версия
73
речовин, зокрема флоризину із ґрунту, отримано нові відомості про
екологічні механізми алелопатії. Досліджено роль гетеротрофних
організмів в окремих випадках хімічної взаємодії деревних і трав’янистих
рослин [87].
Стрімкий розвиток алелопатичної науки відбувся у 70–90-х роках
минулого століття. Саме в цей період академік А.М. Гродзинський та його
послідовники виконують фундаментальні розробки з алелопатії, поглиблено
аналізують світову літературу з алелопатичних питань та узагальнюють
одержані експериментальні дані. Особливо вагома наукова спадщина у
А.М. Гродзинського та його учнів: проф. П.А. Мороза, проф. Е.А. Головка,
д.с.-г.н. Л.Д. Юрчак, к.б.н. Н.І. Прутенської, к.б.н. Г.П. Богдан і багатьох
інших. За цей період опубліковано значну кількість наукових збірників,
монографій, статей у різних наукових журналах, методичних інструкцій та
рекомендацій [97, с. 13‒14].
Вагомий внесок у становлення та розвиток алелопатії зробила
Л.Д. Юрчак, яка займалася цілеспрямованою та кропіткою роботою з
вивчення алелопатичної активності та толерантності багатьох видів рослин.
Зокрема вона вперше дослідила фізіолого-біохімічні механізми взаємодії
шавлії мускатної із суріпицею [88]. Крім того, з'ясовано роль різноманітних
алелопатично активних ВРР і ЛР та їхні фізіолого-біохімічні механізми
взаємодії у фітоценозах тощо, про що детальніше буде розглянуто у
розділі 3 дисертаційної роботи.
Наочно спектр алелопатичних досліджень і основних їхніх виконавців
впродовж другої половини XX ‒ початку XXI ст. наведено
Л.Д. Юрчак [47, с. 16] (дод. Е), а також схематично окреслено наукові
установи, які вели дослідження з алелопатії в Україні [47, с. 17] (дод. Ж).
На початку XXI ст. алелопатичні дослідження інтенсивно
проводяться в Індії, Китаї, Японії, Тайвані, Південній Кореї, Австралії,
Іспанії, Італії, Португалії, Франції, Польщі, Канаді, Мексиці, США та деяких
інших країнах. Підтвердженням викладеному слугують Міжнародний