Упрощенная HTML-версия
113
підставі такого визначення пропонувалося поділити виділення рослин на
прижиттєві, а також посмертні, що є наслідком процесу відмирання
організму або його частин; на окрему увагу заслуговували леткі виділення.
Прижиттєві виділення, у свою чергу, розподіляли на активні та пасивні.
Відповідно до такого розподілу серед летких виділень рослин розрізняли три
типи: фітогенні
–
виділення непошкоджених органів рослин; фітонциди
–
виділення пошкоджених тканин; міазміни
–
виділення з відмираючих,
гниючих тканин. Водорозчинні виділення
також поділяли на три типи:
активні, пасивні й посмертні.
До цього часу вже було відомо, що виділення рослини-донора можуть
знову частково поглинатися нею, частково перетворюватися під впливом
світла, кисню та інших чинників у нові активні продукти, і, нарешті, частина
органічних виділень може досягати сусідньої рослини в незмінному вигляді.
Ці речовини А.М. Гродзинський слідом за відомим німецьким ученим-
алелопатом Г. Грюмером (1957) запропонував називати колінами [2, с. 6–7].
Як з’ясувалося, в природних ценозах коліни можуть поширюватися як
у вигляді водних розчинів, так і в газоподібній формі, а також у розпиленому
стані, тому відповідно й методи діагностування цих речовин мають
зводитися до одержання водного розчину, ізоляції колінів у герметичній
посудині, виділення колінів у вигляді твердого нелеткого залишку і, нарешті,
– до поглинання їх адсорбентами. Таким чином, завдання алелопатії, як
науки, полягало у вивченні процесу утворення і складу рослинних ФАР,
виділення означених сполук у середовище, їхнього перетворення на шляху
від одного партнера до іншого, а також характеру дії активних речовин на
рослину-акцептор [2, с. 35].
У процесі виконання дисертаційної роботи [35] на здобуття наукового
ступеня кандидата біологічних наук, Л.Д. Юрчак розробила і оволоділа
методикою визначення фітотоксичних властивостей ґрунтових мікроміцетів
на рослинних і мікробних тестах (1971).