Упрощенная HTML-версия
151
інститути з провідних галузей сільського господарства – ґрунтознавства, угноєнь,
прикладної ботаніки, селекції та генетики та ін. Відбувався, таким чином,
активний процес інститутизації сільськогосподарської дослідної справи в Україні,
яка сприяла координації й методичному спрямуванню галузевого дослідництва
для потреб суспільного сільськогосподарського виробництва.
3.3. Районування як основний принцип у науково-дослідній роботі
В історії розвитку сільськогосподарської дослідної справи України 20-і роки
минулого століття відзначилися пошуком оптимальних форм функціонування
дослідницьких інституцій та становленням відповідних схем їх взаємодії.
Виклики соціально-економічної дійсності ставили численні питання щодо
агротехнічних прийомів ведення сільського господарства з метою забезпечення
високої врожайності сільськогосподарських культур. Важливо було досягти
максимального збільшення загальної прибутковості господарств, зокрема й у
контексті всебічного вивчення природних та сільськогосподарських чинників
кожного району. Поділ України на природно-кліматичні зони й на сьогодні
лежать в основі визначення пріоритетних напрямів розвитку агропромислового
комплексу та його наукового забезпечення.
У 20-х рр. ХХ ст. у системі організації сільськогосподарської дослідної
справи основну роль виконували крайові дослідні станції, а для наукового
забезпечення окремих регіонів у певних галузях сільського господарства
створювалися районні сільськогосподарські дослідні станції та закладалися
мережі колективних дослідів. Крайовий принцип побудови сільськогосподарської
дослідної справи передбачав наукове забезпечення сільськогосподарського
виробництва відповідно до районів, що об’єднувалися в зони, або так звані краї,
залежно від характеру природно-географічних та економічних умов
.
Варто нагадати, що питаннями природно-історичного районування
території України в інтересах сільського господарства займалися видатні вчені
П.А. Тутковський, Б.Л. Личков, Г.Г. Махов та ін.
Як зазначав