Упрощенная HTML-версия
188
подібних машин та механізмів. Його роботи з будівельної механіки значно
сприяли розвитку цього наукового напряму в країні. Крім того, В.Л. Кирпичов
одним із перших вітчизняних учених запровадив дослідження втоми металів,
почав використовувати оптичний метод для вивчення пружних деформацій,
займався розробкою графічних прийомів та методів для використання у
прикладній механіці. Останні лягли в основу підручника, який витримав кілька
перевидань та використовувався у всіх вищих технічних навчальних закладах
навіть через півстоліття після смерті автора. Встановлено, що більшість
підручників В.Л. Кирпичова тривалий час вважалися класичними. Його
монографія «Бесіди про механіку» не втратила своєї актуальності й до сьогодні.
Зважаючи на широке різноманіття творчого спадку В.Л. Кирпичова, його
доробок розділено на три групи: наукові, науково-освітні та публіцистичні
роботи. Опрацювання та систематизація доробку В.Л. Кирпичова дозволила
уточнити та доповнити бібліографію вченого та провести наукометричний
аналіз його творчої спадщини. Встановлено, що періоди високої організаційної
активності збігалися із застійними явищами в науковій роботі.
2. На основі аналізу публічних виступів та архівних матеріалів
переконливо доведено, що В.Л. Кирпичов у числі перших зосередив увагу
науково-технічної громадськості на необхідності охорони життєдіяльності
працівників на виробництві та сприяв розвитку фабричного законодавства та
галузі охорони праці. Окремі праці науковця становлять значний інтерес для
істориків, які досліджують розвиток машинобудування другої половини ХІХ ст.
«Директорські» виступи В.Л. Кирпичова містять цінний матеріал для
дослідників історії становлення вищої технічної освіти України.
3. Є всі підстави вважати, що саме напружена адміністративна робота не
дала можливості В.Л. Кирпичову в повній мірі реалізувати свої здібності
науковця. Натомість учений повністю спрямував свою творчу активність на
підготовку науково-технічних кадрів, що, зрештою, виправдало його зусилля.
Більшість учнів заслуженого професора зайняли чільне місце в поступі науки і
техніки наприкінці ХІХ – першій половині ХХ ст.