Упрощенная HTML-версия
162
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
У другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. в Україні сформовано розгалужену
мережу наукових осередків з вивчення геокосмосу. До складу мережі входили як
кафедри вишів, так і наукові інститути, у тому числі й академічні, в яких було
організовано відділи й лабораторії відповідного профілю. У 1991 р. створено
Інститут іоносфери НАН і МОН України, який став першим і єдиним
спеціалізованим центром з дослідження іоносфери. Для забезпечення досліджень в
установах України було створено комплекси наземного дистанційного та
супутникового моніторингу ближнього космосу. До наземних засобів належать
радіофізична обсерваторія ХНУ ім. В. Н. Каразіна, геофізична обсерваторії РІ НАН
України, стенди акустичного зондування іоносфери ЛЦ ІКД НАН і ДКА України,
радар НР Інституту іоносфери НАН України, антарктична іоносферна станція тощо.
Дослідження геокосмосу в ХПІ проводилося за двома напрямами: радіолокаційні
спостереження метеорів (керівник Б. Л. Кащеєв) і дослідження іоносфери, в тому
числі й методом НР (керівник В. І. Таран). Вагомим доробком для розвитку галузі
стало створення Савинської лабораторії та низки унікальних радіолокаційних
станцій, іоносферної обсерваторії та дослідницьких радарів НР, які визнані об’єктом
Національного надбання України. За допомогою створеного наукового обладнання
радіоспостереження метеорів виконувалося вперше в Україні, а визначення деяких
параметрів іоносфери було першим у СРСР. Це дозволило ХПІ стати однією з
провідних установ у галузі досліджень геокосмосу.
Комплексні підходи до вивчення проблем геокосмосу в провідних установах
України сприяли становленню фундаментальних і прикладних досліджень як
наземними, так і супутниковими методами. Результати досліджень кооперації
українських учених взаємодоповнювалися та мали вагоме значення для розширення
знань про фізичні процеси в геокосмосі. Їхню значущість визнано на всесоюзному й
світовому рівні. Підтвердженням цього стало залучення українців до участі в низці
міжнародних проектів.