Упрощенная HTML-версия
75
Соціально-економічні передумови для становлення наукової думки у
зрошуваному землеробстві забезпечено селянською реформою 1861 р.
[103, с. 103], яка створила підґрунтя для розвитку промислового капіталізму,
виокремлення та зростання товарності галузі. Нові вимоги, які
встановлювали до вирощування сільськогосподарських культур, передбачали
зростання їх продуктивності та скоростиглості, що потребувало володіння
спеціальними знаннями і навиками вдосконалення у бажаному напрямі.
2.2.1. Організація та діяльність перших галузевих освітніх закладів
та дослідних установ
На початку ХХ ст. Російська імперія, як аграрно-індустріальна
держава, 2/3 національного прибутку отримувала від сільського господарства
[76]. За офіційними урядовими даними, напередодні Першої світової війни з
15 млрд. крб. не менше 9 млрд. крб. річної продуктивності країни
забезпечило землеробство [121, с. 15].
Українські землі, що входили до складу імперії, вважалися одними з
найбільших виробників і експортерів продовольчих та фуражних хлібів [230,
арк. 132]. У структурі сільського господарства степової зони України у
другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. переважало зернове господарство.
Подекуди зернові колосові культури займали до 98% площ орної землі
(табл. 2.1). Україна, особливо південна її частина, виробляла товарне зерно,
зокрема пшениці та ячменю, що постачалися як на внутрішній, так і на
зовнішній ринок. Наприкінці ХІХ ст. щорічне вивезення хліба з Херсонської,
Таврійської і Катеринославської губерній через чорноморсько-азовські порти
становило 70% від загальноросійського експорту (понад 300 млн. пудів) [118,
с. 47]. Із загального експорту пшениці, що здійснювався Російською імперією
наприкінці ХІХ ст., на Україну припадало 90% і значна його частка була саме
з півдня [118, с. 101]. Упродовж 1909–1913 рр. експортери щорічно вивозили