Упрощенная HTML-версия
126
вузькоспеціалізовані структури у вигляді інститутів, а за радянської доби
взагалі відбулось об’єднання у галузеву академію наук [87].
З поступовим розширенням площ зрошуваних земель в Україні
відбувалося нагромадження фактичного матеріалу з питань ефективного
ведення землеробства в умовах зрошення. Гідромодульні дослідження, що
проводилися у Південній Україні на зрошувальних станціях, Українським
науково-дослідним інститутом гідротехніки і меліорації, Лабораторією
ґрунтознавства
(м.
Харків),
кафедрою
землеробства
Одеського
сільськогосподарського інституту, а також експериментальні напрацювання
відділу поливних культур Херсонської сільськогосподарської дослідної
станції потребували детального узагальнення і систематизації. Організація в
1956 році Українського науково-дослідного інституту зрошуваного
землеробства УАСГН сприяла успішному вирішенню цих задач і
подальшому розвитку нових напрямів досліджень у зрошуваному
землеробстві Південної України.
В історії іригації земель Південної України можна виділити два суттєво
різні агрогосподарсько-меліоративні періоди: 1) широкомасштабне
іригаційне освоєння і регулярне зрошення в 1960–1980-х роках як захід
інтенсифікації землеробства; 2) різке зменшення зрошуваних площ та
інтенсивності поливу на фоні загального погіршення агромеліоративної
культури упродовж 1990-х–початку 2000-х років [152].
Разом з тим, останніми роками водному господарству і зрошуваному
землеробству приділяється все більше уваги з боку держави. Розбудові і
відновленню зрошувальних систем Південної України надано стратегічного
значення.
3.1. Розроблення проектів щодо обводнення степів у 1920-х роках
У 1913 р. площі зрошуваних земель на українській території становили
6 тис. га [47], наприкінці 1940 р. в УРСР їх нараховували 89,7 тис. га