Упрощенная HTML-версия
101
головне – після збільшення кількості кваліфікованих спеціалістів
агрономічного профілю знань, обґрунтування відомими вченими
необхідності створення мережі дослідних установ з метою систематичного
спостереження за погодними і ґрунтовими умовами регіону, підвідомчо
земським і губернським управам почали виникати дослідні поля – перші
осередки теоретично-практичного зосередження агрономічних знань.
З початком роботи відділу земельних покращень (1894 р.) відбулося
поступове нарощування площ зрошення в Російській імперії. На державному
рівні визнано потребу у розвитку меліорації, і зрошуваного землеробства
зокрема. Разом з тим постійно простежується дефіцит знань, досвіду і
спеціалістів меліораційної справи.
Фундаторами становлення та розвитку наукових основ зрошуваного
землеробства Південної України є В. В. Докучаєв, Й. І. Жилінський,
О. О. Ізмаїльський, С. П. Кулжинський, П. І. Підгорний, В. Г. Ротмістров,
Ф. Б. Яновчик, І. О. Стебут, К. І. Тархов та ін. Вони започаткували
пріоритетне розроблення і удосконалення наукових основ посушливого
землеробства та штучного зрошення сільськогосподарських культур,
розробили ефективні системи обробітку ґрунту та удобрення для умов
зрошення у Південній Україні.
2.2.2. Розвиток зрошення у посушливих регіонах у контексті
вчення В. В. Докучаєва про ґрунт як об’єкт меліорації
Меліорація загалом і зрошення, як окрема її складова, слугують
оптимізації різних напрямків природокористування [163, с. 8]. До 1884 року
відомості з різних галузей сільськогосподарського знання, у тому числі й з
землеробства, об’єднувалися поняттям «агрономія» [75]. Розглядаючи
зрошуване землеробство як окрему науку про ґрунт і рослини в умовах
зрошення, варто виділити важливий етап в розвитку цієї науки – створення