Упрощенная HTML-версия
102
генетичного ґрунтознавства як самостійної природно-історичної науки (1880-
ті – 1920-ті роки).
Поява морфолого-генетичного або наукового ґрунтознавства стала
генеруючою методологічною основою, що перевела сільськогосподарську
науку з класу прикладних до фундаментальних природознавчих [154; 286;
297, c. 19–20]. Генетичне ґрунтознавство слугувало передумовою появи
науки про меліорацію ґрунтів.
Одним з основоположників вітчизняного ґрунтознавства цілком
заслужено вважається видатний учений В. В. Докучаєв. У 1877 р.
Імператорське Вільне економічне товариство доручило йому дослідити
чорноземну смугу Російської імперії [16]. Як результат, у 1883 р. в його
магістерській дисертації «Русский чорнозем» сформульовано основні
теоретичні концепції вчення про ґрунт. У своїх наукових працях «К учению о
зонах природы» (1879 р.), «Наши степи прежде и теперь» (1892 р.) вчений
наводив результати досліджень і у Південній Україні. Самостійно він
побував тут влітку 1878 р. під час поїздки за маршрутом Одеса – Коблево –
Миколаїв – Херсон – Дніпровські плавні [150]. Досліджував вчений також
узбережжя Азовського моря біля Генічеська, активно працював в Криму.
Саме 1883 р. із захистом дисертаційної роботи В. В. Докучаєвим,
вважається точкою відліку сільськогосподарської дослідної справи у
ґрунтознавстві в Російській імперії і на теренах сучасної України.
Паралельно, доповнюючи і розширюючи докучаєвські поняття про
ґрунт, досліджував властивості ґрунтів залежно від заходів агротехніки
вирощування рослин П. А. Костичев – основоположник агроґрунтознавства,
автор першого в Російській імперії підручника «Ґрунтознавство» (1887 р.)
[69]. П. А. Костичев віддавав перевагу клімату і материнським породам у
формуванні ґрунтів. Видатний російський вчений-агроном і економіст
І. М. Комов
розглядав різні способи відновлення та підвищення родючості
ґрунту як засіб отримання прибутку, розрізняючи дві сторони – агротехнічну
(спосіб відновлення та підвищення родючості ґрунту) і економічну