Упрощенная HTML-версия
68
Своєрідним
вінцем
видатної
наукової
діяльності
В.І. Вернадського стало вчення про ноосферу, а його праця «Наукова
думка як планетарне явище», написана в 1937-1938 рр., стала першим у
світі досвідом узагальнення еволюції нашої планети як єдиного
космічного, геологічного, біогенного та антропогенного процесу. Ця
праця містить самостійно опрацьований, багато в чому новітній для
свого часу пошук закономірностей еволюції, де зазначається: «…що під
впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить у новий
стан – в ноосферу» [71, c. 27]. Аналізуючи закономірну еволюційну
неминучість переходу біосфери в найвищий етап – ноосферу, – вчений
визначив, що людина здатна і зобов’язана активно впливати на природні
процеси та соціальну організацію суспільства саме в контексті їх
загального розвитку, адже ноосфера, за В.І. Вернадським, є принципово
новим типом взаємодії суспільства та природи, коли розумова людська
діяльність стає визначальним фактором розвитку [42, с. 15].
Узагальнення, висунуте В.І. Вернадським, як вчення про
ноосферу, містило дві головні тези.
Перша: діяльність людини окреслена геологічними масштабами.
Створюється новий стан – коли геологічна роль людини починає
панувати в біосфері.
І друга: до появи людини еволюція була стихійним процесом. З
появою розуму виник новий орган як зв’язуючий чинник біосфери.
Геніальне передбачення В.І. Вернадського в його теорії про
біосферу та ноосферу дещо спрощено можна сформулювати як заповіт
нащадкам: «розумне споживання через раціональне використання
ресурсів планети, тобто природи». В.І. Вернадський наголошував на
важливості збереження природи, оскільки це найголовніша практична
умова виживання людства, а тому першочергове глобальне завдання
світового співтовариства полягає у невідкладному, науково
обґрунтованому визначенні порогу допустимих меж збурень біосфери.