Упрощенная HTML-версия
69
Взагалі, у В.І. Вернадського був притаманний лише йому
своєрідний підхід до науки. Він розглядав її як глобальну геологічну й
історичну силу, що змінює біосферу й життя людей, і вважав тією
основною ланкою, за допомогою якої і відбувається єдність та розвиток
біосфери й людства. Серед визначних наукових розробок
В.І. Вернадського – також питання про наукову регуляцію обміну
речовин, системність та цілісність вивчення всієї біосфери, наукове
положення про автотрофність людини, яке наразі, безумовно є дуже
дискусійним та ще не знайшло свого осмислення, хоча за своєю
пророчою спрямованістю займає високе місце в ряду концептуальних
ідей ноосфери [42, с. 17].
Вражають
обсяги
та
різноманітність
досліджень
В.І. Вернадського філософських та методологічних проблем: логіки
дослідної науки; співвідношення емпіричного і раціонального в
науковому пізнанні (етика наукової творчості); природи наукового
світогляду; взаємозв’язку філософії та природознавства. Величезна
цінність його як вченого в тому, що він тяжів до широких синтетичних
узагальнень, не заперечуючи ролі та значення аналітичного підходу до
пізнання і освоєння природи. Так, аналізуючи дві форми синтезу в
розвитку наукового пізнання, він зазначав, що наука багато втрачає
через відсутність натуралістів, схильних до вузької спеціалізації. При
обстоюванні наукового світогляду вчений не абсолютизував роль і
значення науки, як і не виключав участі в його формуванні інших форм
духовного освоєння людиною світу, її переживань. «Досить часто
доводиться чути, ? писав він, те, що науково, то вірно, правильно, то
служить виразом чистої і незмінної істини. У дійсності це не так.
Незмінна наукова істина складає той далекий ідеал, до якого прагне
наука» [72, с. 22 ]. Світогляд, який ґрунтується на науці, на його погляд,
не може не бути обмеженим, бо загальні уявлення про явища у світі
мають мозаїчний характер. При його формуванні потрібно пов’язати всі