Упрощенная HTML-версия
66
Окрім
вищезгаданих
наук
природознавчого
циклу,
В.І. Вернадський активно цікавився гуманітарними науками і
філософськими ідеями. Особливе місце він приділяв історії науки та
освіти. Вчений опублікував ряд статей, де розглянув питання розвитку
науки та вищої освіти: «Про причини університетської реформи» (1901),
«До питання про університет Шанявського» (1908), «Про
Ломоносовський інститут при імператорській Академії наук» (1911),
«Наука і проект університетського статуту О.М. Шварца» (1908), «Вища
школа і наукові організації» (1913), «Завдання вищої освіти в наш час»
(1913), «Війна і прогрес науки», «Завдання науки в зв’язку державною
політикою в Росії» (1917), «Про державну мережу дослідницьких
інститутів» (1917) та ін. Його концептуальна модель розвитку науки
була реалізована під час створення Української академії наук як цілісної
системи дослідних національних установ, покликаних усебічно
розвивати наукові напрями [35, с. 51-52].
Таким чином, основними напрямами наукових досліджень
В.І. Вернадського були мінералогії, геохімія та біогеохімія, а також
біосфера, ноосфера та радіогеологія. У всіх цих дисциплінах учений
здійснив фундаментальні відкриття, досяг важливих успіхів та сприяв
розвитку цих наук. Ідеї В.І. Вернадського ґрунтувалися на засадах
передових світових тенденцій в розвитку наукового знання. Більшість
його наукових постулатів випереджали свій час. За власні досягнення в
науці В.І. Вернадський отримав визнання серед вітчизняних й іноземних
колег. Про це свідчить той факт, що його було обрано академіком
багатьох наукових інституцій: Імператорської академії наук, Академії
наук України, Академії наук СРСР, Паризької академії наук,
Чехословацької академії наук, почесним членом Британської Асоціації
наук; дійсним членом Українського наукового товариства, Наукового
товариства імені Т. Шевченка у Львові, Полтавської «Просвіти» тощо.