Упрощенная HTML-версия
139
А.І. Зайкевич, Є.В. Оппоков, В.В. Таланов, А.Г. Терниченко, Г.Г. Махов,
Г.М. Висоцький, О.Н. Соколовський, І.І. Іванов, В.Л. Симиренко та інші.
Як зазначав вчений секретар Комітету О.А. Яната, головною
місією СГНКУ було «…усунути дефекти в організації нашої наукової с.-
г. праці, у чому давно була потреба… Комітет став швидко і при таких
надзвичайно тяжких умовах, тим природнім і розвиненим осередком с.-
г. науки на Україні, що його так бракувало у нас, і що через брак його
наша с.-г. наука не була тим організованим чинником, який би підніс
сільське господарство України…» [155]. Показовим є то, що вчені –
члени СГНКУ вбачали розвиток сільськогосподарської науки для
України «…єдиною певною запорукою безупинного поступу самого
сільського господарства – основи народньо-господарського життя нашої
країни. І тому стан с.-г. науки на Україні та її майбутнє це питання
широкого державного значіння, що цікавлять не тільки самих діячів с.-г.
науки, але й значно ширші кола, або принаймні не можуть їх не
цікавити» [156].
3.3. Науково-організаційний внесок В.І. Вернадського у
розвиток аграрного дослідництва як першого президента УАН
1920-ті рр. були сповнені важливими подіями стосовно
організації науки та освіти в Україні, вони стали найбільш історично
значимим та насиченим періодом перебування В.І. Вернадського на
українській землі.
Власне цей період приніс Україні як соціальні деструкції, так і
потужний поштовх у заснуванні та розвитку вітчизняної науки й освіти.
Свій могутній інтелект та організаційні можливості В.І. Вернадський
спрямував на створення національних наукових інституцій – Академії
наук, Національної бібліотеки, Національного музею, національних
вищих навчальних закладів – Київського та Кам’янець-Подільського