Упрощенная HTML-версия
74
аналітичну механіку, балістику, теорію гіроскопів, теорію стійкості руху, а також
теорію коливань, біомеханіку, теоретичну механіку тощо. До прикладної механіки
відносять механіку ґрунтів, будівельну механіку, сільськогосподарську механіку,
опір матеріалів та ін.
с. 485–486].
Загальновідомо, що закони теоретичної механіки сформульовані завдяки
плідній праці багатьох поколінь учених. Перші викладення загальних понять
механіки містяться у творах старогрецького філософа Аристотеля, який розглядав
розв’язання практичних задач за допомогою важеля. Вперше наукове
обґрунтування механіки з’являється в роботі сіракузького геометра і механіка
Архімеда, який здійснив спробу аксіоматизації механіки (статики), дав низку
наукових узагальнень, що відносяться до вчення про рівновагу, центр ваги і
гідростатики.
Швидкий розвиток механіки починається з епохи Відродження. Видатні
вчені цієї епохи розвинули методи статики і заклали основи динаміки. Так,
Леонардо да Вінчі вивчав траєкторію тіла, кинутого під кутом до горизонту, рух
тіла по площині і явище тертя, а також запровадив поняття моменту сили
відносно точки. С. Стевін дав аксіоматичну побудову статики на основі
постулатів Архімеда, запровадив поняття силового трикутника і довів теорему
про три сили. Особливу роль у становленні механіки відіграв Г. Галілей, який
встановив основні закони вільного падіння тіл, увів поняття про нерівномірний
рух і прискорення точки, вперше сформулював закон інерції, принцип відносності
класичної механіки і дослідив дію сил на тіла, що рухаються. Варто відзначити
внесок Р. Декарта, який ближче від своїх сучасників підійшов до правильного
формулювання закону інерції, ввів поняття кількості руху матеріальної точки і
дослідив питання про складання довільного числа рухів точки. Для розвитку
механіки визначальною була теорія коливань фізичного маятника Х. Гюйгенса,
який також розробив і визначив центр його коливання, довів теореми про
відцентрову силу, експериментально визначив прискорення сили тяжіння,
дослідив проблему удару двох тіл. Р. Гук відкрив закон пропорційності між
силою, прикладеною до пружного тіла, і його деформацією, що є основним