Упрощенная HTML-версия
91
використання, а й за виробничими зонами щодо спеціалізації: льоно-
конопляна (Полісся), зерно-бурякова (Лісостеп), зерно-олійна (Центральний
Степ) та зерно-бавовняна (Південний Степ). Для кожної зони вчені
запропонували відповідні науково обґрунтовані заходи щодо поліпшення
ґрунтів. Це дало підстави Г.Г. Махову стверджувати, що «…лише тепер
агроґрунтознавство стоїть на правильному шляху і разом з агрохімією
працює над дослідженням основної властивості ґрунтів – їхньої родючості
та процесу їх зростання…»
1
. Зрозуміло, що, насамперед, йшлося про
соціалістичне сільськогосподарське виробництво, яке вже зовсім
нівелювало українську школу ґрунтознавства, характерну для 20-х – першої
половини 30-х рр. минулого століття [46, с. 52].
Надзвичайно велике значення для популяризації новітніх досягнень
українських учених-агроґрунтознавців протягом 1936
?
1941 рр. мала
публікація їх результатів досліджень у фахових монографічних і
періодичних виданнях.
3.2. Основні завдання та напрями широкомасштабних обстежень
ґрунтів у досліджуваний період.
У зв’язку з переходом сільського господарства республіки на планову
соціалістичну основу виникла гостра потреба у вивченні ґрунтового
покриву кожного господарства (колгоспу, радгоспу) і складанні для них
агровиробничої характеристики ґрунтів. Це також потрібно було для
проведення землевпорядкування з метою кращого використання земель.
Саме з цим пов’язані роботи з так званої
агроінвентаризації
ґрунтів, якими
було охоплено 10 адміністративних районів на загальній площі близько 500
тис. га
.
Роботи з агрономічної інвентаризації та вивчення ґрунтів для
організації великих господарств почали проводитись в різних районах УРСР
починаючи з 1930-1931 рр.
1
Махов Г. По новому ставимо питання / Г. Махов // Зернове господарство. – 1938. – № 11–12. – С. 60.