Упрощенная HTML-версия
328
РОЗДІЛ 5
НАУКОВІ ШКОЛИ І ЦЕНТРИ У ЗЕМЛЕРОБСТВІ УКРАЇНИ
Розвиток вітчизняних агроекосистем, як штучних угруповань
сільськогосподарського призначення, ґрунтується на нагромадженні та
синтезі наукових знань, що забезпечено сприятливими умовами для
подальшої наукової творчості вчених, здатних розширити ефективну
пошукову діяльність. У розвиток науково-організаційних засад вітчизняних
сівозмін суттєвий внесок зробили наукові школи та центри, у діяльності яких
чітко простежується генезис основних наукових теорій і концепцій, традиції
наукової творчості, спадкоємність поколінь. Тому, важливим є з’ясування
передумов створення, закономірностей і специфіки діяльності наукових шкіл
та центрів як складової дослідження та впровадження агроекосистем у Степу,
Лісостепу та Полісся України, систематизації їхніх наукових розроблень у
різних ґрунтово-кліматичних умовах. Першочерговим є виконання
комплексного оцінювання діяльності наукових шкіл і центрів, їхнього внеску
у розвиток теоретичних та методологічних засад сучасних систем сівозмін в
адаптивних системах землеробства.
5.1. Діяльність наукових шкіл та центрів з удосконалення
агроекосистем у Степу
Наукову школу розглядають як неформальну творчу співдружність
дослідників різних поколінь високої наукової кваліфікації на чолі з науковим
лідером у межах певного наукового напряму [557]. Вони повинні бути
об’єднані спільними підходами до розв’язання проблеми, стилем роботи та
мислення, оригінальністю ідей і методів реалізації наукової програми, що
одержала значні результати та завоювала авторитет і суспільне визнання у
галузі знання. Зріла наукова школа з удосконалення наукових основ сівозмін
повинна охоплювати щонайменше 3–4 покоління вчених, що визначає