Упрощенная HTML-версия
329
тривалість її існування – не менше 80–100 років та кількість представників –
не менше 25–30. Дослідницькі колективи, що характеризуються меншим
генераційним періодом (1–2 покоління) та кількістю представників (15–25),
розглядаються як наукові центри.
Специфіка діяльності наукових шкіл і центрів у землеробстві полягає в
органічному поєднанні його теоретичного та прикладного аспектів, що
проявляється у опрацюванні та систематизації теоретичних знань,
впровадженні наукових розроблень у виробництво. Неформальним творчим
об’єднанням у землеробстві притаманна соціальна зорієнтованість, що
визначається специфікою безпосередньо об’єкта досліджень, яким є
сільськогосподарські культури, і завданнями, які полягають у розробленні
ефективних технологій виробництва продукції рослинництва. Оскільки
землеробство є прикладною наукою, його розвиток визначається сумою
знань, перейнятих і творчо переосмислених із суміжних теоретичних наук,
першочергово природознавства. Це зумовлює ще одну специфічну рису
діяльності наукових шкіл і центрів у землеробстві – комплексність підходів,
застосування здобутків сільськогосподарської науки як теоретичної основи
для його подальшого розвитку.
Ґрунтуючись на системному підході, виділено низку вимог, яким
повинна задовольняти зріла наукова школа землеробського напряму:
цілісність, що забезпечується органічною інтеграцією наукових пошуків
окремих вчених і генерацій, об’єднаних загальною програмою та стилем
дослідницької роботи; структурованість та ієрархічність, що зумовлюються
підпорядкованістю та особливостями внутрішньої структури наукової школи,
сформованої під егідою вченого-лідера; багатофункціональність, що полягає
у виконанні когнітивної, навчальної, аксіологічної, інформативної,
дослідницької, соціокультурної та інших функцій; варіативність, що
пояснюється можливістю існування наукових шкіл різних типів.
Важливими є динамічність розвитку, що пов’язана з виникненням
нових шкіл на місці старих, безперервним пошуком та синтезом нових знань