Упрощенная HTML-версия
102
«сівозміна» за межі агротехнічних рамок, включали в нього виробничий
напрям господарства і на цій основі розрізняли дві сторони сівозміни –
агротехнічну та економічну. Відкрито теорії живлення культур у сівозмінах:
повітряну, гумусову, азотну, мінеральну, плодозміни. Через безроздільне
панування зернових хлібів на українських землях, вчені-землероби
відрізняли одні сівозміни від інших за способом підвищення родючості
ґрунту та інтенсивністю сівозмін у різних системах землеробства. Відмічено
перехід сівозмін примітивних систем землеробства (вирубно-вогнева,
перелогова) до екстенсивних систем землеробства (2–3-пільних сівозмін
зерно-парової та багатопільних вигінної).
2.2. Становлення наукової думки про сівозміни
На шляху історичної реконструкції наукових основ сівозмін важливе
значення приділено пошуку критеріїв визначення періоду їх становлення. Як
засвідчив аналіз, деякі дослідники поділяють думку, що становлення
галузевої наукової думки відбувалось у XVIII ст. і раніше, інші вчені
пов’язують цей період з першою половиною XIX ст. За переконанням
окремих авторів становлення сівозмінних принципів відбувалось у другій
половині XIX ст. [4; 268; 430; 476; 497].
Елементи наукових знань про сівозміни нагромаджувались поступово,
зростало число фахівців, які спеціалізувались на розробленні їх окремих
напрямів та об’єднувались у професійні співтовариства. Свідченням
становлення наукової думки про сівозміни відмітимо такі об’єктивні
чинники, як публікацію фундаментальних наукових праць, проведення
з’їздів, видання спеціальних часописів тощо. Визначенню наукових основ
сівозмін у системах землеробства сприяли зовнішні чинники, зокрема
визнання як об’єкта соціально-економічних, правових і політичних
взаємовідносин.