Упрощенная HTML-версия
101
ріст міського населення, збільшення внутрішнього та зовнішнього
товарообігу, експорт хліба і підвищення цін на хліб – все це відкривало
широкі можливості для розвитку сільського господарства і одержання
високих грошових прибутків. Розширення посівних площ зернових культур
відбувалось, переважно, шляхом збільшення посівів озимої пшениці, яка
стала основною товарною культурою [804, арк. 74; 805, арк. 45]. Крім того,
зростали площі земель під посівами технічних культур (льон, тютюн, цукрові
буряки) [806, арк. 140].
У 1840–1850-х роках на українських землях відмічено чимало
поміщицьких господарств, які застосовували в сільськогосподарському
виробництві техніку та удосконалені знаряддя праці [372, с. 15]. Деякі
зрушення спостерігали і в селянських господарствах, хоча особиста
залежність більшості селян від поміщиків і тяжка феодальна експлуатація
гальмували застосування ними удосконалених сільськогосподарських
знарядь і вирощування економічно вигідних культур. До раціоналізації
господарства вдавалася здебільшого заможна верхівка державних селян,
колоністів, а також окремі поміщицькі селяни, що перебували на оброчній
повинності. Водночас, відбувалися і певні зміни в розвитку природничих
наук. Зокрема, сільськогосподарська наука набувала все більше галузевого
характеру, а землеробство з її основою – сівозміною, почало виділятися в
окрему самостійну галузь. Все це у цілому сприятливо позначалося на
можливостях використання і широкого впровадження нових прогресивніших
сівозмін на території сучасної України, що входила до складу Російської
імперії. Але перехід до таких сівозмін вимагав змін у системі господарства,
на які зважувались тільки деякі поміщики, незважаючи на те, що теоретично і
практично ефективність переходу до багатопільних сівозмін переконливо
була доведена багатьма дослідниками.
Отже, знання про чергування культур зароджувались від моменту
доместикації рослин. Вчені-аграрії розглядали сівозміни як спосіб
вирощування культур заради прибутку. Вони розширювали поняття