Упрощенная HTML-версия
5
№ 3 (69), 2016
ІСТОРІЯ АГРАРНОЇ НАУКИ
2016.3.4.
УДК 63(091)
УДК 619(091):001
2016.3.1. СТАНОВЛЕННЯ ТВАРИННИЦТВА ТА ЛІКУ-
ВАЛЬНОЇ СПРАВИ НА СИНСЬКІЙ ЗЕМЛІ (З НАЙДАВНІШИХ
ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ)
/ Рудик С., Глухий О. — К.: Аграр
Медіа Груп, НУБіП України, 2016. — 297 с. — Бібліогр.: 277
назв.
Історія ветеринарії, тваринництво, зоотехнія, тварини
с.-г., захворювання інфекційні, епідемії, епізоотія, профілак-
тичні заходи, щеплення, медицина, вища освіта.
Висвітлено розвиток ветеринарії в добу праукраїнської
культури, Київської Русі, Запорізької Січі, губернсько-зем-
ського управління, радянського періоду. Українці мали глибокі
знання з розпізнавання та профілактики хвороб з періоду пра-
української культури. Згадки про назви інфекційних хвороб
містяться у Київських Никоновому та Лаврентіївському літо-
писах. У добу Київської Русі широко практикували кастрацію
тварин, кровопускання, вправляння суглобів, накладання шин
при переломах та ін. У 1841 р. започатковано роботу медич-
ного факультету Київського університету св. Володимира.
Окремі питання ветеринарії розглядалися професором школи
практичного землеробства у с. Богоявленське (під м. Ми-
колаїв) М. Є. Лівановим у книгах: “Руководство к разведению
и поправлению домашнего скота” (1794), “О земледелии, ско-
товодстве и птицеводстве” (1799). У жовтні 1917 р. за ініціа-
тиви ветеринарних лікарів засновано Українське товариство
ветеринарних лікарів, яке мало повноваження щодо розв’я-
зання фахових питань з ветеринарії в Україні. З квітня 1918 р.
почав виходити українською мовою двотижневий часопис
громадської та військової ветеринарії “Вісник ветеринарної
медицини”. Особливе значення для розвитку ветеринарії
мав І Всеукраїнський ветеринарний з’їзд (30 листопада —
4 грудня 1917 р., м. Київ) та Всеукраїнська ветеринарна на-
рада (30 червня — 5 липня 1918 р.), які прийняли низку за-
конодавчих рішень щодо організації ветеринарії, визначення
завдань земських ветеринарно-бактеріологічних лабораторій,
заходів боротьби із заразними хворобами тощо. З 1 січня
1925 р. на українських землях введено Ветеринарний кодекс
України. Створено Державний інститут наукової і практичної
ветеринарії, 6 ветеринарно-бактеріологічних інститутів. У
1940 р. створено єдину державну ветеринарну мережу, а в
1946 р. — Міністерство тваринництва УРСР.
УДК 619(091/092):001
2016.3.2. ПРОФЕСОР ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ ДЕ-
ДЮЛІН — ВИДАТНИЙ ВЧЕНИЙ ТА ОРГАНІЗАТОР ВЕТЕ-
РИНАРНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ (ДО 150-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ
НАРОДЖЕННЯ)
/ Стегній Б.Т., Корольов А.Г., Геріло-
вич А.П., Барановський Д.І., Вовк Д.В., Унковська О.М., Швид-
ченко А.М. // Ветеринарна медицина: міжвід. темат. наук. зб. —
Х., 2016. — Вип. 102. — С. 5–10. — Бібліогр.: 10 назв.
Історія ветеринарної медицини, тваринництво, епізоото-
логія, мікробіологія, санітарія, учений у галузі ветеринарної
медицини О.В. Дедюлін.
Висвітлено основні етапи наукової, організаційної та гро-
мадської діяльності професора О. В. Дедюліна — одного із
засновників української ветеринарної науки, відомого вченого
у галузі епізоотології, мікробіології та санітарії. З березня
1917 р. по жовтень 1920 р. очолював Харківський ветери-
нарний інститут, організував боротьбу з епізоотіями великої
рогатої худоби на території губернії. З 1923 р. керував Інсти-
тутом наукової і практичної ветеринарії, організував вивчення
сибірки, сказу, чуми, сапу, ящуру, розробив заходи щодо
профілактики та боротьби з цими епізоотіями. З його іменем
пов’язані науково-експериментальні дослідження та відкриття
у галузі деяких зооантропонозів. Так О. В. Дедюлін одним із
перших вказав на аліментарний шлях зараження сапом (1899,
1902), запровадив серологічний метод діагностики (РСК) цієї
інфекції у коней (1900, 1904). Провів ґрунтовні дослідження
біологічних властивостей збудника епізоотичного лімфан-
гіту коней на деяких видах сприйнятливих до нього тварин
(1901), вперше випробував у діагностиці чуми свиней реакцію
зв’язування комплементу (1905). Висунув ідею специфічного
лікування хворих на чуму собак за допомогою гіперімунної
сироватки (1913), розробив метод щеплення великої рогатої
худоби проти ящуру шляхом введення натурального вірусу,
за сприятливої форми перебігу хвороби, у скарифіковану
шкіру внутрішньої поверхні вушної раковини (1916). Рекомен-
дував для створення активного до чуми імунітету у великої
рогатої худоби застосовувати інактивовану температурою та
фенолом кров від забитих інфікованих тварин (1921), запро-
понував масові профілактичні щеплення проти сказу тварин
в Україні (1923). Наукова спадщина О. В. Дедюліна — по-
над 100 наукових праць, які мають важливе значення для
діагностики та боротьби із сапом, туберкульозом, сибіркою,
хворобами свиней, ящуром, сказом тощо.
УДК 631.1.016(091):631.3:631.51
2016.3.3. ЕВОЛЮЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗНАРЯДЬ ОБ-
РОБІТКУ ҐРУНТУ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ЗЕМЛЕРОБСТВІ
/
Коваленко Н.П. // Історія науки і техніки: зб. наук. пр. / М-во
освіти і науки України, Держ. екон.-технол. ун-т транспорту. —
К., 2016. — Вип. 8. — С. 129–139. — Бібліогр.: 27 назв.
Історія землеробства, обробіток ґрунту, культури с.-г.,
ґрунтозахисна система, no-till, сівозміни, ерозія ґрунту,
І. Є. Овсінський, В. Р. Вільямс, О. І. Бараєв.
Визначено основні закономірності та тенденції формування
теоретичних і практичних основ використання знарядь об-
робітку ґрунту у землеробстві. Висвітлено погляди провідних
учених-агрономів щодо ефективного обробітку ґрунту у посі-
вах різних c.-г. культур. Перші рекомендації з глибокого обро-
бітку ґрунту з’явилися в другій половині ХVІІІ ст. У кінці ХІХ ст.
І. Є. Овсінський підготував рекомендації щодо зменшення гли-
бини за мінімального обробітку ґрунту. Теоретичні основи по-
лицевого обробітку ґрунту з оборотом скиби розробив В. Р. Ві-
льямс у праці “Почвоведение. Земледелие с основами по-
чвоведения” (1939). Систему безполицевого обробітку ґрунту
на різну глибину на основі плоскорізного обробітку ґрунту і
смугового розміщення посівів як початок ґрунтозахисного
землеробства запропонував Т. С. Мальцев. Для зменшення
негативної дії вітрової ерозії О. І. Бараєвим розроблено
ґрунтозахисну систему обробітку ґрунту для степових райо-
нів. Започаткований І. Є. Овсінським спосіб безполицевого
плоскорізного обробітку ґрунту удосконалили Ф. Т. Моргун,
М. К. Шикула, які розробили та впровадили ґрунтозахисну
систему землеробства з контурно-меліоративною організа-
цією території. Описано переваги сучасної системи обробітку
ґрунту, в основі якої застосування спеціальної техніки та
дотримання технологій, нульовий обробіток (no-till). Сьо-
годні найбільш узгодженим є розроблення та застосування
системи диференційованого обробітку ґрунту під окремі с.-г.
культури у сівозмінах інтенсивно-екологічного напряму, що
передбачає органічне поєднання різноглибинних полицевих
та безполицевих способів обробітку ґрунту.
УДК 633.522(091/092):575.18:001
2016.3.4. АКАДЕМІК М. М. ГРИШКО — ОСНОВОПОЛОЖ-
НИК НАУКОВОЇ СЕЛЕКЦІЇ КОНОПЕЛЬ (ДО 115-РІЧЧЯ
З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)
/ Вировець В.Г., Лайко І.М., Горшко-
ва Л.М., Кириченко Г.І. // Фактори експериментальної еволюції
організмів: зб. наук. пр. — К., 2016. — Т. 18. — С. 13–17. —
Бібліогр.: 20 назв.
Історія с.-г. дослідної справи, рослинництво, конопляр-
ство, генетика, селекція, насінництво, акліматизація,
сорт, врожайність, учений у галузі селекції М. М. Гришко.
63 (091) ІСТОРІЯ АГРАРНОЇ НАУКИ
Науковий референт — доктор істор. наук БОРОДАЙ І.С.
Науковий консультант — академік НААН ВЕРГУНОВ В.А.