Стр. 35 - ziborova-iv-k

Упрощенная HTML-версия

35
отримання освіти не було, тому з її стін вийшло багато представників
козацької старшини, що часто продовжували освіту в університетах Європи.
Відбувався й зворотній процес – авторитет та якість освіти в академії
приводили сюди іноземних студентів, переважно з Балканських країн.
Дослідники вітчизняної історії І. Гуржій, М. Ткаченко, Л. Мельник,
вивчаючи розвиток товарного виробництва і торгівлі в Україні, встановили,
що з середини XVII ст. за участю козацької старшини здійснювався процес
організації торгівлі на українському ринку Гетьманщини, експорт товарів за
кордон та економічні взаємозв’язки Києва і міст Лівобережної та Слобідської
України у внутрішньому просторі імперської Росії [60, с. 7]. Поряд з
розвитком внутрішнього ринку українська торгівля послідовно інтегрувалася
до центрально-східноєвропейських торгових ринків.
Поміж вихідців козацького стану з середини XVII до кінця XVIII ст.
активну участь у встановленні збуту своєї сільськогосподарської продукції
брав рід Кочубеїв, що мав земельну власність у Полтавському та
Ніжинському полках [60, с. 12]. В полтавських і чернігівських володіннях
цієї родини розвивалося переважно землеробство і тваринництво. Товарний
характер носило розведення великої та дрібної рогатої худоби, коней та
вирощування зернових і тютюну. Приміром, задовольнивши внутрішні
потреби, господарські комплекси генерального судді В. Л. Кочубея (1640–
1708)
були залучені до експортування великої рогатої худоби до польських і
німецьких міст [60, с. 12]. Крім цього, представники роду Кочубеїв мали
прибутки від винокуріння, мережі власних шинків. Серед інших промислів
слід виділити добування селітри, ґутництво, бортництво, бджільництво,
риболовлю. При цьому Кочубеї збували продукцію у власних торгових
крамницях, на регіональних ярмарках, а також вивозили за кордон через
посередників-купців, що вели транзакції від їхнього імені [60, с. 14].
Врахувавши рівень первинних наукових знань сільськогосподарської
дослідної справи XVII – XVIII ст. констатуємо, що характер господарювання
у маєтках чотирьох поколінь Кочубеїв визначався місцевими