Упрощенная HTML-версия
180
Статистичні звіти Прилуцького повіту Полтавської губернії 1910 р. не
представили інформацію про спеціалізовані приватні навчальні заклади
с. Згурівки: аграрна школа чи ферма П. А. Кочубея не вказані. Головна
Згурівська економія в той час налічувала 33 господарства, 181 жителя, з яких
13 – займалися інтелігентними та 13 – іншими неземлеробськими заняттями.
Решта дорослого населення залучена до землеробства на 2840 дес. придатних
ґрунтів [181, с. 179].
На нашу думку, молодий господар В. П. Кочубей не бачив перспектив у
подальшому розвитку сільськогосподарської дослідної справи та підготовці
власних спеціалізованих кадрів. Інтенсивна система землеробства для
згурівської місцевості, започаткована батьком, була продуктивною;
приносили дохід покращені та елітні рослини; степові агроландшафти
забезпечували більш-менш сталі врожаї; господарство обслуговувалось
штатом фахівців, підготовлених у власному навчальному закладі. Тому, з
огляду на хороший поточний стан сформованої аграрної галузі, освітній
процес і експериментальну роботу на фермі припинили. Як окрема одиниця у
складі Придніпровської метеорологічної мережі, продовжувала здійснювати
систематичні спостереження за місцевою погодою згурівська метеостанція.
Проте, жовтневий переворот 1917 р. радикально змінив амбітні плани
В. П. Кочубея. У вересні-жовтні 1919 р. він з родиною емігрував за кордон
[155, с. 251].
Наприкінці 1919 р., після вступу російської Червоної армії на терени
Полтавщини, тут утретє силою зброї встановлено більшовицьку диктатуру.
Але курс радянської влади на створення сільськогосподарських комун,
заборону торгівлі і введення продовольчої розкладки, зустрів жорстокий опір
з боку українського селянства. В січні-лютому 1920 р., налаштовані рішучіше
по відношенню до комуністичного режиму повстанці (банда Зеленого, загін
«Марусі» з Переяславщини, загін отамана Суропа з Пирятинщини),
об’єднавшись з повсталими селянами навколишніх сіл, чинили напади на
зайнятий червоноармійцями цукровий завод у Згурівці, розікрали та спалили