Упрощенная HTML-версия
146
Сюди відносили і фітомеліоративні заходи – створення полезахисних лісових
смуг, насадження дерев уздовж зрошувальних каналів тощо.
До другої групи належали агрофізичні способи обробітку грунту за
допомогою яких створювали оптимальні умови водного і повітряного
режиму, що забезпечували високу активність біологічних процесів
мобілізації елементів природної родючості ґрунтів, ефективне використання
внесених добрив, а також боротьбу з бур’янами.
Третя група охоплювала агрохімічні заходи, які давали можливість
істотно поліпшити умови поживного режиму ґрунтів шляхом внесення
органічних і мінеральних добрив, усунути шкідливу кислотність
(вапнуванням) і шкідливу лужність (гіпсуванням), а також протидіяти
бур’янам, шкідникам і грибковим хворобам, застосовуючи гербіциди,
інсекто- і фунгіциди.
До четвертої групи належали меліоративні способи корінного
покращення ґрунтів, переважно завдяки зміни водного режиму (штучне
зрошення, осушення й регулювання водного режиму), а також шляхом зміни
складу і властивостей грунту.
Серед перешкод впровадження в практику досягнень ґрунтознавства,
агрохімії і меліорації називали недостатню увагу сільськогосподарських
органів до питань агроґрунтового районування, шаблонне запровадження
травопільних сівозмін й інших ланок травопільної системи землеробства в
різних ґрунтово-кліматичних умовах, а також невідповідність між вимогами
соціалістичного
сільськогосподарського
виробництва
до
кадрів
ґрунтознавців – агрономів, агрохіміків і меліораторів та спеціалізацією цих
кадрів, яких готували в сільськогосподарських вузах.
Великий інтерес і широке обговорення на нараді ґрунтознавців
викликали доповіді члена-кореспондента АН СРСР В.А. Ковди на тему
«Підвищення родючості і меліорація ґрунтів у зрошуваних районах в зв’язку
з завданням виробництва бавовнику і інших технічних та цінних