Упрощенная HTML-версия
38
можливість детально дослідити кожен з окремих напрямів професійної
діяльності В.Л. Кирпичова, не втрачаючи при цьому загальної цілісності.
Останньому сприяло використання
історично-генетичного
методу, який став у
нагоді при відображенні причинно-наслідкових закономірностей та
взаємозв'язки між історичними подіями.
Метод
історичної типологізації
став у нагоді при аналізі доробку
В.Л. Кирпичова, розподілі його творчої спадщини на групи, виокремленні
робіт, що мали ключове значення в науковому поступі. Використання
діахронного аналізу
дозволило надати глибоку характеристику науковим
студіям ученого. Зокрема проведено наукометричний аналіз та встановлено
динаміку творчого процесу, визначено частоту оприлюднення наукових
результатів, з'ясовано причини тривалих пауз у його науковій роботі.
Широкого використання в роботі набули
біографічний
,
генеалогічний
та
просопографічний
підходи до історичного дослідження. Визначальною ознакою
біографічного
підходу є його спрямованість на відтворення певної історичної
послідовності, розгорнутої у відповідному часовому просторі. Вирішального
значення набуває фокусування на унікальних аспектах життя особистості. При
цьому важливо не обмежуватися виключно життєписом однієї особи.
Мікроісторія, якою, без сумніву, є біографія, тісно переплітається із
макроісторією. Тож об’єкт дослідження не може залишатися відрізаним від
зовнішніх зв’язків. Біографія ученого вимагає не лише врахування його
здобутків, а й визначення мотивів, якими він керувався під час певного
рішення.
У цьому сенсі постає необхідність дослідження життєвого простору, адже
соціальні зв’язки стають незаперечним мотивом до дії, тому потребують
детального вивчення. Якісне відтворення біографії можливе лише в
тривимірній системі, де присутні предметно-логічна, соціально-історична та
особисто-психологічна складові
с. 14–15]. У межах такого підходу можна
говорити не лише про хронологію життя чи перелік наукових досягнень
ученого, а робити висновки про взаємовідносини об’єкта дослідження із