Упрощенная HTML-версия
109
останнього не лише з директорської, але й професорської посади в
політехнічному інституті.
Однак, навіть за таких обставин, авторитет ученого серед владних
структур залишався високим. На це, зокрема, вказує той факт, що виконувачем
обов’язків директора інституту Міністерством фінансів призначено
М.І. Коновалова саме за рекомендацією В.Л. Кирпичова. Згодом наказом від
25 червня 1904 р. інститут очолив один із найближчих соратників Віктора
Львовича К.О. Зворикін
с. 3].
За визначні заслуги в організації вищої технічної школи рішенням Вченої
ради В.Л. Кирпичова було обрано першим почесним членом КПІ. Окрім того,
28 травня 1904 р. загальним засіданням Товариства допомоги нужденним
студентам КПІ вченого було обрано почесним членом товариства
с. 27].
Згодом, коли виникло Київське політехнічне товариство інженерів і агрономів,
Віктора Львовича було обрано (30 серпня 1913 р.) першим почесним членом
цього товариства
с. 39].
У 1903 р. В.Л. Кирпичов назавжди полишив Київ. Планам відвідати КПІ
під час святкування п’ятнадцятиріччя із дня заснування так і не судилося бути
втіленими в життя – вчений тяжко захворів. Після остаточного звільнення з
посади професора в Києві науковець переїхав до Санкт-Петербургу, де брав
участь у розбудові та організації двох відділень СПбПІ – уже третього вищого
технічного навчального закладу, який утворився завдяки його безпосередній
участі.
У січні 1903 р. у КПІ, нарешті, відбулися перші випускні іспити, під час
яких 61 студент успішно захистив дипломний проект. У травні того ж року
захистилося ще 29 осіб. Головою екзаменаційної комісії першого (січневого)
випуску став Д.І. Менделєєв, який дав дуже високу оцінку дипломним роботам
та загальному рівню підготовки студентів. Завдяки такій високій оцінці та
підтримці міністра фінансів С.Ю. Вітте було прийнято рішення про негайне
розширення інституту. Загальний контингент студентів збільшилася вдвічі – до
2400 осіб, а КПІ став одним із найбільших технічних вишів у Російській імперії.