Упрощенная HTML-версия
76
3.1.2. Основні етапи науково обґрунтованої селекції соняшнику.
Як уже зазначалося, олійний соняшник має цікаву історію походження.
Він пройшов тривалі та непрості етапи від введення в культуру й емпіричної
селекції до науково обґрунтованої селекції. Можна сказати, що ця культура у
боротьбі за існування отримала перемогу: в сучасному вигляді культурний
соняшник (
Helianthus annuus L.
) нині вирощується у всьому світі та має безліч
високоврожайних, з великим вмістом олії, стійких до хвороб та шкідників сортів
і гібридів.
На початку XX ст. на теренах України відбувається розбудова мережі
дослідних станцій, розпочинається системна наукова робота з основними
сільськогосподарськими культурами, в тому числі з соняшником, тобто
з’являються передумови для науково обґрунтованої селекції. На колишніх
Харківській і Одеській дослідних станціях з початку XX ст. було розпочато
дослідження з вивчення біології соняшнику, які одними з перших заклали
фундамент для наукової селекції не тільки в Україні, а й на території всього
Радянського Союзу. В. С. Пустовойт у 1912 р. на організованій ним кубанській
дослідній станції «Круглик» розпочав системні дослідження з питань біології,
селекції, агротехніки культури та роботу над створенням сортів.
У Харкові початок селекції соняшнику пов’язаний з ім’ям професора
Б. К. Єнкена (1873 – 1943), який працював на Харківській селекційно-дослідній
станції з моменту її організації – з 1908 року [72]. Дослідження Б. К. Єнкена
стосувалися, передусім, розробки технологій селекційного процесу
сільськогосподарських культур, у тому числі і соняшнику (тоді це була робота,
спрямована на створення сортів-популяцій).
За даними дослідників, саме у Харкові Б. К. Єнкен вперше в Україні
створив перші сорти соняшнику вітчизняної селекції Зеленка 76 і Харківський
22-82, які були районовані в 1927 і 1930 рр. відповідно [70, с. 76] та прийшли на
зміну маловрожайним і низькоолійним місцевим сортам, причому перші
селекційні сорти перевищували місцеві популяції за врожайністю на 0,2 т/га –
0,5 т/га, а за олійністю – на 3,0 % – 5,0 % [49
,
с. 215]. Однак значним недоліком