Упрощенная HTML-версия
181
3.5. Стан та перспективи розвитку іригаційного землеробства
Південної України на сучасному етапі (1991–дотепер)
На кінець 1980-х років використання всієї площі зрошуваних земель у
південному регіоні забезпечувало виробництво 29% зерна, плодоовочевої
продукції – 87, технічних – 26, кормових культур – 63, рису – 100% до
загального обсягу виробництва, а продуктивність зрошуваного гектара була в
2-2,5 рази вищою порівняно з неполивним. За експериментальними даними
УНДІЗЗ приріст урожаю за рахунок зрошення становить: пшениці озимої – 3-
4 т/га; кукурудзи – 6-8, сої – 3-3,5, помідорів – 60-65 та кормових культур –
70-80 т/га [165; 175].
Соціально-економічні чинники формування стратегії розвитку
зрошення в роки державної незалежності України позначились в
усвідомленні вирішальної ролі науки в якісному удосконаленні вирощування
сільськогосподарських культур. В умовах сьогодення рослинницький
комплекс розглянуто як один з найважливіших, структурованих,
збалансованих і розвинених у системі АПК України.
Стратегічні помилки у реформуванні аграрного сектору негативно
відбились на розвитку зрошуваного землеробства, галузь опинилась у
тяжкому стані, що характеризується зменшенням обсягів виробництва
продукції рослинництва у господарствах усіх форм власності.
В 1996 р., в умовах зародження нових економічних відносин,
Інститутом аграрної економіки, Кримським філіалом Інституту гідротехніки і
меліорації, Інститутом зрошуваного землеробства були розроблені
«Методичні рекомендації по визначенню плати за воду при зрошенні» [171].
Для забезпечення ефективного функціонування рослинницького
комплексу основним стратегічним завданням стало підвищення концентрації
та формування великотоварного виробництва [105, с. 267]. Це забезпечить
достатній обсяг виробництва продукції рослинництва для продовольчої
безпеки країни, запровадження системи управління її якістю, покращення