Упрощенная HTML-версия
161
керівництвом вирощування бавовнику на кращих землях Південної України
під час повоєнних голодних років зустрічало не суттєвий, незначний, але
цілком логічний і справедливий супротив у господарствах регіону.
По-третє, практика сільськогосподарського виробництва, як і
незаангажовані результати наукових досліджень засвідчили, що економічно
ефективне бавовництво на півдні виявилося неможливим внаслідок як
біологічних, так і виробничих чинників. Пізньостиглість сортів, низький
коефіцієнт розмноження насіння бавовнику та низька урожайність сирцю при
недотриманні, а часто й незнанні правильної агротехніки вирощування не
додавали цій культурі схвальних відгуків. У кращих районах неполивного
бавовництва середній урожай бавовни-сирцю 5 ц/га вважався добрим, 10 ц/га
і більше отримували лише передові господарства. У той час, як на поливних
землях Середньої Азії і Закавказзя урожайність бавовнику становила 25–
30 ц/га, а в передових господарствах – 45–50 ц/га [47, с. 11]. Висока частка
ручної праці при проривці, чеканці, а надто при збиранні бавовнику робили
його культуру надзвичайно витратною. Не зважаючи на розвиток механізації
вирощування бавовнику, необхідна матеріально-технічна база по-
справжньому так і не була створена. У господарствах часто, окрім ручної
робочої сили, зовсім не було чим обробляти посіви [166; 177].
По-четверте, в традиційних для нього середньоазійських районах
вирощування були відновлені зрошувальні системи, що дозволило повністю
змінити рішення щодо доцільності вирощування «білого золота» в Україні
[48, с. 8].
Таким чином, політика прославлення партійних рішень і замовчування
«неправильних» даних призвела до того, що важливість культури бавовнику
у Південній Україні була переоцінена і лише постійно нав’язувалася
«вольовими рішеннями партії». Однак маємо щонайменше тридцять років
бавовносіяння упродовж другої половини 1920-х і середини 1950-х років.
Зрошення не розвивалося безпосередньо для бавовнику, але запроектовані