Упрощенная HTML-версия
128
зрошувального магістрального каналу для 600 тис. десятин землі в районі
Нижнього Дніпра (стаття «Дніпровські пороги» у віснику «Известия
собрания инженеров путей сообщения», 1913). У 1914 р. інженером
В. Д. Нікольським розроблено проект зрошення 800 тис. десятин землі
механічним підняттям води поблизу м. Каховки [114, с. 10; 335, с. 7–8]. У
книзі В. В. Чикова «Орошение материковых уездов Таврической губернии
водами Днепра» (1916) наведено оцінку різних проектних рішень з
обводнення.
Розгортанню діяльності щодо проектування обводнення сухих степів
сприяли дослідження ґрунтів Харківської, Подільської і Херсонської
губерній, проведені на замовлення губернських земств відомим
ґрунтознавцем, професором Новоросійського (Одеського) університету,
Одеського сільськогосподарського інституту О. Г. Набоких (1874–1920) в
1913-1916 рр. За результатами досліджень складені великомасштабні 10-
верстові ґрунтові карти (1:417 000) та описані ґрунти зі встановленим в них
вмістом гумусу, характером рослинності, водним режимом тощо [336].
Вивчення водно-фізичних ґрунтів, детальне картографування території
південних губерній стало важливою складовою розвитку зрошуваного
землеробства.
Один із розділів прийнятого на VIII Всеросійському з’їзді Рад у грудні
1920 р. «Державного плану електрифікації Росії» містив заходи зі зрошення
земель в посушливих районах, у т. ч. і в Україні. Хоча цей розділ носив
швидше популістський і рекомендаційний характер, але план регулювання
вологи шляхом поступового відновлення лісів та зрошення отримав велике
значення у подальшому [114]. Подача води для поливу з колодязя
здійснювалася насосами з двигунами, які працювали на нафті, пару або за
рахунок кінських приводів. Дешева електроенергія, на яку розраховували при
плануванні будівництва, забезпечила би зниження витрат на подачу води при
поливі земельних ділянок.