Упрощенная HTML-версия
21
ВСТУП
Актуальність теми.
Історія природничих наук упродовж десятиліть
привертала до себе увагу дослідників різних галузей. Водночас проблема
осмислення розвитку природознавства у структурі соціокультурного процесу
вітчизняними дослідниками достатньою мірою не вивчена. Залишаються не
розкритими окремі сторінки становлення науки про хімічні процеси в живих
організмах
–
біохімії.
Неупереджено-об’єктивне
відтворення
та
переосмислення творчих здобутків неординарних постатей учених в розвитку
наукової думки залишається важливим завданням історії науки й техніки.
Необхідно відродити забуті імена не лише тих, хто творив на теренах України,
а й тривалий час студіював за кордоном, узагальнити їхні наукові розробки та
комплексно оцінити їх. Цей напрям досліджень не лише данина минулому, а й
запорука подальшого прогресивного розвитку нашого суспільства.
Суттєвий внесок у розвиток біохімічної науки зробив академік ВУАН
Іван Якович Горбачевський
(1854–1942) – відомий український хімік,
біохімік, гігієніст та епідеміолог, термінолог, громадсько-політичний, освітній
діяч, номінант на Нобелівську премію з фізіології та медицини в 1911 р. Він є
автором піонерських відкриттів у галузі експериментальної біохімії, зокрема
розробив методи виділення сечової, метилсечової та нуклеїнових кислот,
креатину, кристалізації ксантину й гуаніну. Наукова спільнота світу високо
цінує його здобутки в теоретичній та експериментальній біохімії і медицині,
передусім, у вивченні білків, вітамінів, продуктів розщеплення альбуміноїдів,
механізмі виникнення уремії, впливу денатурованого спирту та абсенту на
організм людини тощо. І. Я. Горбачевський долучився до організації першого
в світі Міністерства народного здоров’я Австро-Угорщини; створення
Інституту біохімії, Українського вільного університету в Празі.