Стр. 66 - isaeva-oi-k

Упрощенная HTML-версия

66
і чоловічих гімназіях [112]. Трохи згодом у 1912 році склала державні іспити
на однойменному факультеті Одеського університету та отримала диплом
першого ступеню [216]. В тому ж році Зоя Антонівна розпочала викладання
російської мови і літератури в Одеській жіночій гімназії Л. Д. Чудновської, а
двома роками пізніше навіть виконувала обов’язки начальниці гімназії. З
1913 по 1917 роки дослідниця викладала історію в престижній на той час
Одеській жіночій гімназії Маслової та Градської з правами державного
службовця. Гімназистки давали вельми позитивні відгуки на лекції Зої
Антонівни, вважаючи її ерудованою, грамотною, здатною захопити. В той же
час Антон Самійлович, пам’ятаючи свою юнацьку жагу до навчання за
одночасного браку коштів у батьків, за згодою доньки охоче допомагав
нужденним її учням [203; 236]. 9 червня 1910 року Зоя Бориневич
одружилась з Григорієм Бабайцевим, випускником Одеського університету,
асистентом селекційної станції, та незадовго до 1917 р. подружжя
розлучилось. Дітей вони не мали [236].
Після встановлення радянської влади, дослідниця реалізувала себе на
посаді викладача робочого факультету ім. Жовтневої Революції, робочому
факультеті Інституту народної освіти та Українського педагогічного
інституту [252], а вже з 1923 року працювала в якості викладача вищих
навчальних закладів – Одеського педагогічного інституту, пізніше Одеського
інституту соціального виховання [237], Одеського інституту консервної
промисловості [238], Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова,
де читала курси з теорії літератури, історії російської літератури ХІХ –
початку ХХ ст., а також спецкурси, та вела спецсемінари стосовно творчості
А. П. Чехова та О. С. Пушкіна. Саме дослідженню творчості цих літераторів
була присвячена подальша науково-літературна діяльність Зої Антонівни. Її
участь в роботі Пушкінської комісії, започаткованої в Одесі в 1924 році при
Будинку вчених, відзначилась ґрунтовними науковими дослідженнями
одеського періоду життя поета, одне з яких «Пушкин и одесские альманахи»