Упрощенная HTML-версия
40
же час ці документи дозволяють в повній мірі простежити всі етапи вибору
Антоном Бориневичем справи свого життя в критичних умовах існування.
В заслання Антон Бориневич вирушив фактично без пред’явлених
обвинувачень. В одному з перших своїх листів з в’язниці він зазначав, що
«…не скоїв ніякого злочину та вважаю, що все вирішиться найближчим
часом» [222, арк.1]. Вже потім, як свідчать його листи до рідних, він міг
тільки здогадуватись стосовно мотивів арешту. По-перше, Антон Бориневич
повідомляє рідних, що на власні очі бачив папери, за якими його було
ув’язнено, з єдиною вказаною причиною – «політична неблагонадійність», в
той же час як поліція ще на початку арешту повідомила батькам, що сина
заслали «за якесь слово». По-друге, сам вчений до кінця свого життя був
упевнений, що став жертвою інтриги та заздрощів, яким зазвичай піддаються
справедливі вчителі. По-третє, для себе Антон Бориневич акцентував два
мотиви як можливі причини засудження. Він пригадав випадок, коли на
екзамені з математики поставив одиницю сину пристава Михайлівської
дільниці, і саме цю оцінку вважає причиною свого заслання [222, арк.5].
Іншою можливою причиною майбутній вчений вказував своє знайомство з
товаришем по гімназії народним вчителем Вере, який згодом став
політичним в’язнем [222, арк.8].
В часи СРСР досить жваво розглядалася й інша офіційна версія щодо
причетності молодого педагога до активної революційної діяльності, яка
пояснює причини заслання Антона Бориневича до Східного Сибіру. На
початку 1875 року в Одесі Є. О. Заславським була створена
«Південноросійська спілка робітників», що відіграла велику роль в
організації робітників, а також мала значний вплив на розвиток революційної
свідомості передової студентської молоді. Саме за участь у діяльності даної
народницької політичної організації молоду людину було вислано до
Східного Сибіру [188]. Ця версія знаходить підтримку в архівних матеріалах
з фонду Одеського генерал-губернатора за 1882 рік, які свідчать, що Антон
Бориневич підтримував стосунки з І. М. Ковальським та Є. О. Заславським,