Стр. 52 - drozd-pu-k

Упрощенная HTML-версия

52
За період існування кафедри та геоботанічної секції її співробітники
провели низку досліджень: знахідки нових для України родів рослин, а також
реліктових видів, характерних як провідників у виявленні післяльодовикової
історії, вивчення рослинності Олешківських пісків, району Донбасу,
Чорноморських степів тощо.
Упродовж 1925–1926 рр. члени секції геоботаніки проводили дослідження
ґрунтів і рослинності солонцевих районів на Дніпропетровщині, Полтавщині та
Харківщині, заклали дослідну ділянку для вивчення галофітів. Результати цих
досліджень професор Д.Г. Віленський та науковий співробітник Є.М. Лавренко
виклали в статті «Солонцевий комплекс на Харківщині».
У 1926 р. Д.Г. Віленський за дорученням комісії Дніпробудівництва при
Наркомземі УСРР провів обстеження ґрунтів нижньої частини долини річки
Самари від Дніпропетровська до Новомосковська. Водночас на кошти науково-
дослідної кафедри ґрунтознавства було розпочато систематичні дослідження
солонців України, проведено дослідження солонцевого району в Полтавській,
Чернігівській та Харківській губерніях [57, с. 270].
З 1926 р., після закінчення аспірантури, Є.М. Лавренко, продовжуючи
роботу в Гербарії Харківського ботанічного саду (дод. Д), зайняв посаду його
завідувача [95, арк. 2]. Керуючи Гербарієм як Харківського ботсаду, так і
згодом Українського інституту прикладної ботаніки Є.М. Лавренко багато
зробив для упорядкування харківських приватних гербаріїв, звівши їх в один
(нині зберігається в Інституті ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України).
При Гербарії регулярно працював семінар з методики вивчення флори та
рослинності, очолюваний Є.М. Лавренком. Ботанічний сад видавав каталог
насіння «Index seminum, quae Hortus botanicus Charjkoviensis», в якому крім
усього описувались нові види УСРР з латинськими та російськими діагносами
М.В. Клокова та Є.М. Лавренка. Саме цей гербарій став базою для створення
«Флори УРСР» [28, с. 255].
Важливою віхою творчого шляху Є.М. Лавренка є його діяльність у складі
Сільськогосподарського вченого (згодом – наукового) комітету України