Упрощенная HTML-версия
157
систематики вищих рослин тощо, зокрема конспекти лекцій «История развития
систематики растений», «История развития систематики растений и ее
методика», «Анатомия и морфология растений», «Флористическая география
растений», з ботанічної географії, з методики геоботаніки та ін. [86, арк. 27].
Паралельно, у 1933–1934 рр. виконував обов’язки професора кафедри
морфології і систематики рослин Харківського державного університету,
читаючи курси загальної ботаніки, морфології і систематики рослин, ботанічної
географії [35, с. 3]. Є.М. Лавренко розробив програми з методики
геоботанічних досліджень і вивчення рослинності України, природних кормів,
морфології та систематики рослин для аспірантів Українського інституту
агроґрунтознавства.
Після переїзду до Ленінграда вчений продовжив педагогічну діяльність –
вже як професор кафедри геоботаніки Ленінградського державного
університету (1938–1941, 1945–1947 рр.) [88, арк. 13], для студентів якого
розробив курс «Степи и пустыни» (1938 р.). Велика зайнятість науково-
організаційною, дослідницькою, експедиційною роботою змусила його
зосередитися на підготовці фахівців вищої кваліфікації.
На основі визначення основних положень учених щодо поняття наукової
школи як професійної добровільної спілки людей, що сформувалася під егідою
особистості вченого-лідера та займається активною дослідницькою роботою в
новому актуальному напрямі [286, с. 4], нами проаналовано характерні риси
наукового колективу, який об’єднався навколо ідей Є.М. Лавренка. Як відомо,
перша умова виникнення наукової школи – наявність потужної особистості,
справжнього вченого-екстраверта. Дослідник феномену наукової школи
академік Д. Зербіно стверджує, що «лідером у науці може бути тільки творча
особистість. Тільки вчений-особистість, учений з новими думками, генератор
гіпотез та ідей, здатний критично аналізувати й синтезувати результати
дослідження, може створити наукову школу» [286, с. 5]. Саме таким був
академік Є.М. Лавренко – дослідником-учителем, що мав творчі ідеї й ділився
ними, умів підказати, якими шляхами рухатися.