Упрощенная HTML-версия
167
3.
Встановлено, що В.І. Вернадський поряд з іншими розділами
науки, а саме – генетична мінералогія, геохімія, радіогеологія, вчення
про симетрію та дисиметрію земних космічних тіл, біогеохімія,
концепція біосфери, вчення про живу речовину як геологічний фактор та
про виробничі сили як природно-історичний фундамент соціального
розвитку, наукознавство, вчення про ноосферу, концепція автотрофності
людства – розвивав й науку про ґрунти. Здійснені вченим ґрунтові
дослідження стали фундаментом, науковою основою подальших
здобутків вченого, зокрема у біогеохімії. Ґрунт привертав увагу вченого
як потужна біогеохімічна лабораторія.
У результаті здійсненого дисертаційного дослідження наукового
спадку В.І. Вернадського було вдосконалено умовну періодизацію його
творчого поступу. Історію наукової творчості В.І. Вернадського слід
поділяти на п’ять етапів:
перший (1883-1887) – дослідження ґрунтового покриву земної
кори з морфолого-генетичної точки зору;
другий (1888–1909) - формування мінералогічної науки в
сучасному її вигляді;
третій (1910–1917) – інтерес до хімії Землі та заглиблення в
розробку проблем геохімічної науки;
четвертий (1918–1936) – звернення до біогеохімії або вивчення
ролі живої речовини та міграції хімічних елементів у біосфері;
п’ятий (1937–січень 1945) – розвиток ідей живої речовини в
планетарному масштабі.
4.
Дослідженням підтверджено значення унікальної наукової
спадщини В.І. Вернадського – його еволюційного вчення про ноосферу з
точки зору сучасних викликів існування суспільства, а також
розв’язання проблеми загальнонаціональної та загально цивілізаційної
вагомості – запровадження нового природного, або органічного,
землеробства. Закладені В.І. Вернадським наукові основи якісно нової