Упрощенная HTML-версия
38
Їх початок на Україні датується 1881 р„ коли В.В. Докучаєв,
працюючи над книгою «Русский чернозем», здійснив велику подорож по
степовій Україні. У 1888-1899 рр. проведено суцільне обслідування ґрунтів
Полтавської губернії, яке завершилося виданням під його ж таки
керівництвом десятиверстової ґрунтової карти губернії та 16 томів поясню-
вального тексту до неї. Карта надто схематизована і за ступенем повноти і
точності відповідає сучасним картосхемам ґрунтового районування.
Створена на наукових (генетичних) засадах, вона чітко висвітлює на
прикладі колишньої Полтавської губернії найзагальніші географічні та
топографічні закономірності ґрунтового покриву лівобережного Лісостепу
України.
На тих же генетичних докучаєвських засадах і з такими ж цінними (на
той час) результатами було також здійснено ґрунтові дослідження губерній:
Чернігівської (1903-1911 рр., Б.Б. Полинов і К.Г. Білоусов) і Таврійської
(Н.К. Клепінін, С. Федоровський). Вони завершилися складанням повітових
грунтових карт масштабу 3-6 верств у дюймі. На жаль, навіть цей дрібний
масштаб належно не використаний, карти надто схематизовані і за ступенем
докладності й точності теж відповідають схемам ґрунтового районування.
Приблизно в той же час (1906-1913 рр.) були досліджені ґрунти всієї
території колишньої Катеринославської губернії. На жаль, цілковита
своєрідність поглядів на грунт і застосованої методики керівника цих робіт
В.В. Курилова (нехтування генетичним принципом - надання переваги
літології та окремим показникам ґрунту) фактично майже повністю
знецінила зібраний величезний матеріал і складені на його підставі грунтові
карти.
Подібними недоліками відзначалися також праці і деяких інших
ґрунтознавців тих часів, наприклад проф. М. Ф. Колоколова, який у 1905 р.
видав шестиверстну грунтову карту колишнього Старобільського повіту