Упрощенная HTML-версия
12
зберігались у спецсховищах. Саме в ці роки формувалася передісторія
ґрунтових досліджень й широкомасштабних обстежень, у тому числі таких,
що набули значного розвитку у 1930-1960-х рр.
У процесі вивчення було проаналізовано широке коло наукових
праць. Роботи, присвячені обраній проблемі, можна умовно поділити на два
періоди: радянська історіографія 30-80-х років ХХ ст. і сучасна українська
історіографія. Окремо виділено групу напрацювань, які допомогли
висвітлити передісторію теми дослідження.
Основою відтворення неупередженої історії агроґрунтознавства на
теренах України можуть бути праці класиків ґрунтознавства, у першу чергу
В.В. Докучаєва, Д.М. Прянішнікова, Д.Г. Віленського, а також істориків
галузі І.О. Крупенікова, І.В. Іванова та інших. [1-6].
Розвиток вітчизняного ґрунтознавства з самого початку був
пов’язаний
з
територіально-ґрунтовими
(ґрунтово-географічними)
дослідженнями та картографією ґрунтів. Наукові пізнання ґрунтового
покриву території сучасної України, як відомо, почалися класичними
дослідженнями В. В. Докучаєва. Тому праці вченого, якого по праву
вважають засновником ґрунтознавства і його першим істориком, є
важливим історіографічним джерелом для розкриття передісторії наукового
забезпечення широкомасштабних досліджень ґрунтів на теренах
українських земель. У праці «Русский чорнозем» (1883), яка вважається
джерелом найбільш значущих ідей В. В. Докучаєва, представлені
результати практично перших обстежень ґрунтів степової частини
українських земель. У монографії «Картография русских почв» (1879) він
виклав досвід земських ґрунтово-оціночних робіт, а в низці інших
публікацій зробив огляд досліджень своєї наукової школи (1895, 1896).
Майже у всіх своїх працях В. В. Докучаєв підкреслював важливість для
подальшого
розвитку
агроґрунтознавства
організації
мережі
сільськогосподарських дослідних станцій [7, с. 535]. Суцільне обстеження