Упрощенная HTML-версия
381
Автором запроваджено до наукового обігу низку маловідомих документів,
матеріалів періодичних видань. Визначення теоретико-методологічних засад
разом з аналізом історіографії та джерельної бази зумовили вибір напрямів і
шляхів розв’язання основних проблем предмета дослідження, сприяли
формуванню нових висновків та узагальнень, власній інтерпретації окремих
подій і явищ, об’єктивному оцінюванню творчого внеску відомих вчених у
становлення та розвиток теоретико-методологічних і практичних основ
науково обґрунтованих агрофітоценозів.
3. Встановлено, що підґрунтям зародження наукової думки про
сівозміни в системах землеробства на українських землях у другій половині
ХІХ ст. було зростання населення та обмеження земельної території, що
унеможливлювало розширення посівної площі; велика трудомісткість
освоєння земель; несприятливі погодні умови й насамперед численні посухи,
що призводили до неврожаїв сільськогосподарських культур та голодування
людей; приватна ініціатива прогресивних представників аристократії,
великих землевласників та інтелігенції; розвиток вітчизняної промисловості
й удосконалення знарядь обробітку ґрунту; формування державного
замовлення на виробництво продукції рослинництва та організацію її збуту;
зростання товарності галузі. Із визначенням нових вимог до
високопродуктивного вирощування сільськогосподарських культур виникла
необхідність поширення спеціальних знань і досвіду їх удосконалення.
Становленню наукової думки про сівозміни сприяло запровадження вищої
агрономічної освіти, де землеробство сформувалось як самостійна навчальна
дисципліна, та дослідної справи з розроблення науково обґрунтованих
сівозмін.
4. Еволюція теоретико-методологічних основ та практичного
впровадження сівозмін у землеробстві України враховує соціально-
економічні, соціально-політичні, загальнонаукові, науково-організаційні та
технологічні чинники: