Упрощенная HTML-версия
181
технічної бази. Проте, виробнича діяльність колективних господарств
супроводжувалась численними організаційними та господарськими
упущеннями. Масштабний колгоспний рух потребував кваліфікованих
агрономічних кадрів, спроможних успішно вести великотоварне
землеробство. Насправді вчорашнім одноосібникам бракувало потрібного
вміння та досвіду управління великими колективними господарствами.
Створився відчутний дефіцит висококваліфікованих кадрів, що призвело до
серйозних виробничих негараздів, зрівнянні у розподілі прибутків від
господарювання тощо.
Розрізняли сівозміни за інтенсивністю виробництва (екстенсивні,
інтенсивні); за отриманням основної продукції (зернові, кормові, заводсько-
технічні), за кількістю полів 2–6-пільні. Класифікували сівозміни за
способом відновлення родючості ґрунту на пасовищні, вирубно-вогневі,
перелогові, зерно-парові, багатопільно-трав’яні, поліпшені зернові,
плодозмінні. Окремо виділено сидеральні сівозміни з вирощуванням люпину
та конюшини на зелене добриво. Приділено увагу сівозмінам, які мають
однобічний виробничий характер: буряковим, картопляним, конопляним,
льонарським, овочевим, тютюновим. Але не зовсім чітко встановлені межі
між цими групами сівозмін, недостатньо науково обґрунтовані їх єдині
ознаки.
Отже, аграрна наука, еволюціонуючи від показових і дослідних полів,
дослідних станцій, почала організовуватись в вузькоспеціалізовані структури
у вигляді інститутів, згодом за радянської доби взагалі відбулось об’єднання
у галузеву академію наук. Науково-організаційне забезпечення ведення
дослідної справи у землеробстві УСРР пройшло досить складний шлях
еволюційних змін і перебудов для потреб соціалістичної реконструкції
народного господарства. Саме у цей період в історії аграрної науки в УСРР
вибудувана нова організаційна структура координації галузевих досліджень
сівозмін з її обласними станціями, галузевими НДІ та академією. Для
управління розвитком науково-організаційних основ застосування сівозмін