Упрощенная HTML-версия
157
у вигляді інститутів, згодом за радянської доби взагалі відбулось об’єднання
у галузеву академію наук. Координацію галузевих наукових досліджень у
країні здійснювали: з 1894 р. – Міністерство землеробства і державних
маєтностей, 1905 р. – Головне управління землеустрою і землеробства,
1915 р. – Міністерство землеробства, 1918 – Сільськогосподарський вчений
(науковий) комітет України. Організовують галузеві ВНЗ, де вперше
відкривають сільськогосподарські факультети та кафедри землеробства.
Створюють нові галузеві та спеціалізовані товариства з відділами
землеробства у їх складі, проводять галузеві з’їзди, започатковують
сільськогосподарську дослідну справу.
Таким чином, основним критерієм демаркації періоду розвитку
наукового обґрунтованих сівозмін є початок їхньої інституалізації.
Отримують розвиток теорії наукового чергування сільськогосподарських
культур у сівозмінах: структурна, коренезміни, плодозміни, комплексна
(хімічні, фізичні, біологічні, економічні чинники). Відбувався перехід від
сівозмін екстенсивних систем землеробства (зерно-парова, вигінна) до
багатопільних сівозмін перехідних систем землеробства (зерно-трав’яна,
поліпшена зернова) та інтенсивних плодозмінних, які впроваджували у
великих господарствах поміщиків Галаганів, Терещенків та ін. Це
забезпечило в Російській імперії упродовж 1890–1910 рр. збільшення
виробництва основних зернових культур: пшениці – на 15,3 млн. т, жита – на
4,8 млн. т, вівса – на 6,2 млн. т, ячменю – на 6,3 млн. т.
3.2. Особливості організації сівозмін в умовах непу
Особливості організації наукових досліджень у землеробстві в 1920–
1929 рр. були винятково значущими і показовими, тому що саме в цей час
відбулось складне й часом болісне становлення нової політичної та
соціально-економічної системи, яка ознаменувала розрив із дореволюційним
світом, з усіма його цінностями та традиціями. Державна аграрна політика в