Упрощенная HTML-версия
119
сільського господарства, пошук раціональних заходів та підвищення
культури ведення землеробства, організацію дослідних полів, публікацію
спеціальних видань. Ними започатковано спеціалізовані часописи та
науково-методичні видання землеробського напряму. Закладено підґрунтя
для вирішення окремих проблем землеробства: ефективного чергування
сільськогосподарських культур у сівозмінах для боротьби з посухою, впливу
повітря, води, тепла, перегною ґрунту на формування урожайності
сільськогосподарських культур, поєднання агротехнічних і економічних
складових впровадження сівозмін.
Зародження знань про чергування культур сприяло масовому переходу
від сівозмін примітивних систем землеробства (вирубно-вогнева, перелогова)
з використанням 50% посівних площ до трипільних сівозмін екстенсивної
зерно-парової системи землеробства з паровим обробітком ґрунту та
органічним удобренням. У великих господарствах поміщиків В. О. Левшина,
Д. М. Полторацького, І. І. Самаріна започатковано впровадження сівозмін з
травосіянням, Д. П. Шелєхова – сівозмін плодозмінної системи землеробства.
Становленню наукової думки про сівозміни (1861–1883 рр.) сприяли:
селянська реформа 1861 р., яка зумовила зростання товарності землеробства
та його спеціалізацію за окремими ґрунтово-кліматичними зонами; роль
земств (1864) в організації перших галузевих вищих навчальних закладів і
науково-дослідних установ, наукових та громадських об’єднань; створення
кафедр землеробства, дослідних полів і сільськогосподарських товариств;
видання науково-методичних праць та підручників, формування
спеціалізованих часописів тощо.
Становлення
теоретико-методологічних
напрацювань
сприяло
переходу до багатопільних сівозмін екстенсивної вигінної системи
землеробства з обробітком ґрунту, органічним і мінеральним удобренням та
травосіянням, які впроваджували у великих господарствах поміщиків
О. М. Енгельгардта та Бобринських, Браницьких, Потоцьких, Скоропадських,
Харитоненків та ін.