Упрощенная HTML-версия
5
ВСТУП
Актуальність теми.
Розвиток України як європейської держави
потребує, крім концентрації матеріальних і духовних зусиль, також і
реконструкції та формування нового погляду на історію організаційних засад
наукового забезпечення вітчизняного сільського господарства. В цьому
напрямі є актуальним питання всебічного й неупередженого дослідження
історичного минулого аграрної галузі на основі встановлення персонального
внеску видатних учених чи практиків, зробленого впродовж їхнього творчого
життя.
Водночас
об’єктивне
відтворення
еволюції
вітчизняної
сільськогосподарської дослідної справи було б неповним без вивчення та
комплексної оцінки піонерських науково-експериментальних здобутків
Петра Аркадійовича Кочубея (1825–1892) на ниві агрономії.
В період соціально-економічних реформ другої половини ХІХ ст.,
ускладнених низкою несприятливих погодно-кліматичних явищ та гострою
нестачею фахівців сільськогосподарської дослідної справи, президент
Імператорського Російського технічного товариства П. А. Кочубей –
артилерист, механік і хімік – без спеціальної освіти розпочав аграрно-
дослідну діяльність як член Полтавського товариства сільського
господарства, так і самостійно. Використання низькопродуктивних
земельних угідь власного маєтку «Згурівка» Прилуцького повіту Полтавської
губернії (нині – смт. Згурівка Київської області) реалізувало започаткування
на широкій науковій основі унікального ландшафтного парку лісового типу
та в 1872 р. створення приватної багатофункціональної навчально-дослідної
ферми. У межах її діяльності фактично відбулося організаційне становлення
сільськогосподарської дослідної справи (в сучасному розумінні) на
українських землях на основі впровадження новацій: розсадника лісових
культур, селекційної дослідної станції, агрономічного дослідного поля,
метеостанції, а також дослідних ферм для розведення сільськогосподарських