Упрощенная HTML-версия
94
сидерації на подолання негативних наслідків монокультури, фітонцидні
властивості інтродукованих АР, вплив ЕО на повітряну мікофлору в закритих
приміщеннях, екологічні аспекти алелопатії, обґрунтування з алелопатичних
позицій поняття фітодизайну, розкриття ролі алелопатії в космічній біології,
а також при будівництві ландшафтних парків, ботанічних садів тощо.
Наприкінці 80-х років XX – початку XXI ст. відділ алелопатії поповнився
поколінням молодих допитливих дослідників – В.П. Грахов, Н.Е. Елланська,
Н.А. Павлюченко, Н.П. Дідик, О.І. Дзюба, С.П. Машковська та інші, які
підготували та захистили кандидатські дисертації з різних напрямів
алелопатичних досліджень.
Алелопатична школа розвивалася і в інших республіках колишнього
Радянського Союзу: Росії (Москва, Ленінград (Санкт- Петербург), Воронеж,
Красноярськ), Удмуртії (Іжевськ), Білорусі (Мінськ), Прибалтиці, Молдові,
Середній Азії. У відділі алелопатії здійснювали підготовку кадрів не тільки
для України, але й для Молдови, Азербайджану, Туркменістану, Росії та
інших країн. Завдяки енергійності й комунікабельності А.М. Гродзинського,
відділ алелопатії став потужним осередком – науковим центром
алелопатичних досліджень. Сюди приїздили вчені з різних куточків світу:
США, Індії, Австралії, Польщі, колишньої Югославії тощо.
Вивчаючи науковий звіт Л.Д. Юрчак періоду 1975‒1980 рр., можна
відзначити наскільки інтенсивно працював відділ алелопатії і вчена зокрема.
Л.Д. Юрчак була задіяна в розробці трьох тем звітного періоду і ще двох тем
на перспективу до 1984 р., а саме: мікробіологічні та алелопатичні
дослідження органічних решток озимих кормових культур (1975‒1978);
вивчення алелопатичної ґрунтовтоми під квітковими культурами (1975‒1977);
дослідження антимікробної дії БАР від концентрації у повітрі в лабораторних
тестах (1978‒1980); роль мікроорганізмів в алелопатичній ґрунтовтомі під
плодовими
насадженнями (1979‒1982);
алелопатичні
і
фітонцидні
властивості інтродукованих лікарських рослин (1980‒1984) [79, с. 50–52].