Упрощенная HTML-версия
75
зародження алелопатії в колишньому СРСР.
Перспективи розвитку алелопатичної науки Л.Д. Юрчак вбачала,
насамперед, у системних підходах не тільки в теоретичному, але й у
науково-практичному аспекті, для вирішення нагальних проблем
сучасності: в лісівництві – для створення стійких сумісних посадок
змішаних порід дерев і чагарників у захисних лісосмугах; у формуванні
високопродуктивних і стабільних лучних екосистем; у садово-паркових
насадженнях – при озелененні мегаполісів; для створення фітодизайну –
комфортного середовища зелених зон санітарно-оздоровчого характеру з
урахуванням декоративно-естетичних ознак рослин та їхньої рекреаційної
цінності; в аграрному виробництві – для створення високопродуктивних
агрофітоценозів
зернового,
кормового,
овочевого,
лікарського,
ефіроолійного, технічного напрямку. Отже, алелопатія як наукова проблема
набула масштабного розвитку й на сьогодні розглядається комплексно, як
єдине ціле, через призму екологічних умов, тобто це інтегральна проблема
хімічної взаємодії та післядії не тільки рослин, але й інших супутніх
організмів, включаючи всі рівні їхнього розвитку – від молекулярно-
генетичного до біосферного з урахуванням абіотичних умов, тобто як
міждисциплінарна екологічна проблема [51–61].
Алелопатію розглядають як еколого-консортивний феномен,
важливий, перш за все, в збереженні еволюційно сформованих
біогеоценозів, де асоційовані між собою всі консорти забезпечують
збалансований розвиток усієї екосистеми, тобто виділення одних видів
рослин в екосистемі толерантно взаємодіють з екзометаболітами інших
видів, не пригнічуючи їхню життєдіяльність, а, навпаки, адаптуючись до
них і навіть її стимулюють. Тому для науки і практики великий інтерес
становлять агробіоценози як предмет закономірних взаємодій, де
моделюються умови з урахуванням особливостей природних екосистем, що
визначають їх саморегуляцію, рівновагу та збалансованість. До цих
факторів
відносять
оптимізацію
структури
агроландшафтів
та